Могила Данила Нечая

Могила соратника Богдана Хмельницького Данила Нечая
Могила Данила Нечая
48°55′52″ пн. ш. 28°26′27″ сх. д. / 48.93111° пн. ш. 28.44083° сх. д. / 48.93111; 28.44083
СтатусПам’ятка національного значення, пам’ятка історії та культури Вінницької області[1]
Країна Україна
РозташуванняПоле. 1,5 км на південний захід від села Черемошне (Тиврівський район), Вінницька область
Засновано1925
Перша згадка1651 р.
Будівництво1957
Встановленопам'ятний знак 1925 р., обеліск 1954 р.
Могила Данила Нечая. Карта розташування: Україна
Могила Данила Нечая
Могила Данила Нечая (Україна)
Мапа
CMNS: Могила Данила Нечая у Вікісховищі

Моги́ла сора́тника Богда́на Хмельни́цького Дани́ла Нечая́ — поховання у 1651 р. українського військового діяча, полковника брацлавського, героя національно-визвольної боротьби українського народу в 1648—1657 рр. поблизу с. Черемошного на Поділлі. Пам'ятка історії України національного значення.[2]

Розташування

Курган, обсаджений деревами, посеред поля — в 2,9 км на південний схід від центра с. Черемошного і від автошляху Т 0230.

Передісторія

У лютому місяці 1651 р. польське військо, порушивши Зборівську угоду, посунулося на Брацлавщину. Брацлавський полковник Данило Нечай з основними силами перебував з 17 лютого у містечку Красному, де святкували масляну. Були заскочені зненацька силами польного коронного гетьмана Марціна Каліновського і на світанку 20 лютого прийняли нерівний бій. Данило Нечай був важко поранений і загинув в перший день побоїща.

Його тіло було перенесено захисниками Красного до замкової церкви великомучениці Варвари. На третій день битви, під час відспівування до неї вдерлися жовніри і силою відняли тіло Нечая. Місцеві жителі пропонували великий викуп за тіло, щоб поховати його з почестями, але «поляки порубали його на мак і кинули в річку Краснянку». За переказами, місцеві сміливці врятували від наруги голову полковника, яку поховали між Черемошним і Красним у великому кургані, насипаному козацькими шапками і оточеному шістьма меншими курганами. За припущенням деяких дослідників, Нечая поховали в існуючу скіфську могилу.[3]

За іншою версією голову відвезли до Києва і поховали в одному з монастирів.[4]

Існують версії про поховання голови народного героя у Вінницькому домініканському монастирі за наказом Івана Богуна або навіть про відправку до Стамбула, де нібито жив дід Нечая по материнській лінії.[5]

Могила

Упродовж віків лише дерев'яний хрест стояв на могилі Нечая. В 1884 р. були проведені розкопки кургану. Там було виявлено три поховання: прадавнє, і два давніх. В тому числі — кінські кістки, за легендою — коня Нечая. У 1925 р. на могилі з'явився пам'ятний знак, а в 1954 р. до 300-річчя Переяславської ради на могилі було встановлено чотиригранний обеліск, виготовлений з гніванського граніту місцевими каменярами з пам'ятним надписом.[6] У 1996 р. поруч з обеліском встановлено козацький хрест.[7]

Сучасний контекст

Могила Данила Нечая як об'єкт туристичної уваги в 2012 р. був визначений одним з переможців районного конкурсу «Сім чудес Тиврівщини».[8] Разом з могилою туристам пропонується відвідання пам'ятника Данилові Нечаю у Красному з розповіддю про бій у лютому 1651 р. та історію Краснянської сотні[9], а також відвідини Тиврівського районного краєзнавчого музею, де крім експонатів козацької доби Данило Нечай постає як герой народних легенд та пісень, зокрема твору «Ой з-за гори високої».[10]

Галерея

  • Надпис на пам'ятнику
    Надпис на пам'ятнику
  • Урочистий захід біля пам'ятника
    Урочистий захід біля пам'ятника
  • Головний вигляд
    Головний вигляд
  • Кутовий вигляд
    Кутовий вигляд
  • Зворотня сторона
    Зворотня сторона

Див. також

Примітки

  1. ↑ Пам’ятки історії та культури Вінницької області: словникова частина / Упоряд. Ю. А. Зінько, М. Р. Мудрак та ін. – Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2011. – С. 272.
  2. ↑ [[Вікіпедія:Вікі любить пам'ятки/Вінницька область/Тиврівський район|Список пам'яток Тиврівського району] Вінницької області]
  3. ↑ Щусь, В. В. Історія села Красне. Історичне видання. — Вінниця: ФОП Рогальська І. О.]], 2012. — С. 10-13.
  4. ↑ Костомаров, М. Богдан Хмельницький. Т. 2. — СПб. 1884. — С. 284.
  5. ↑ Тамтура А. В., Коваль О. І. Історія Тиврівщини. — Вінниця: ФОП Барановська Т. П., 2012. — 444 с. — С. 41-43.
  6. ↑ Кравчук, В. І.; Подолинний, А. М. Пам'ять землі подільської: путівник. — Одеса: Маяк, 1976. — С. 52.
  7. ↑ [[Мельник Віктор Іванович (поет)|Мельник, Віктор]]. Перше місце після Хмельницького. Його віддавали легендарному Данилові Нечаю навіть вороги // [[Україна молода]]. — 2010. — № 062. — 3 квітня. Архів оригіналу за 11 травня 2015. Процитовано 14 березня 2015.
  8. ↑ Про підсумки конкурсу «Сім чудес Тиврівщини» //Сайт Тиврівської районної ради. — 2012. — 21 грудня. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 14 березня 2015.
  9. ↑ Вінниччина туристична: краєзн. довід. / упоряд. О. Кізян; ред. М. Спиця; дизайн Н. Спиця; відп. за вип. Н. Морозова; управління культури і туризму Вінниц. облдержадм.; Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. — Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2009. — С. 201—200.
  10. ↑ Краса України — Поділля. Вінниччина в художньому слові / Упоряд. В. М. Борщевський, М. К. Гненний, М. П. Солоненко. — Одеса: Маяк, 1972. — С. 15-20.

Джерела і література

Посилання