Михайло Данилишин (ісп.Miguel Danylyszyn; 19 жовтня1903, Тернавка — 6 березня1986, Буенос-Айрес) — громадський та церковний діяч, перший упорядник архівів української громади в Аргентині, один з фундаторів українського культурного товариства «Просвіта» в цій країні. За визнання заслуг став першим почесним президентом «Просвіти». Єдиний з членів «Просвіти» отримав золоту медаль з посвятою та емблемою «Просвіти».
Початкову освіту здобув у своєму селі. Вчився в середній школі в Стрию. Навчався у гімназії, але поляки її закрили. Тож вступив на кооперативні курси у Станіславові (суч. Івано-Франківську) 21 березня 1919 року за ЗУНР. З 10 травня 1924 р. проходив строкову військову службу в Війську Польському. 1 жовтня 1926 р. вийшов у запас[1].
Після вирішення питань, пов'язаних із зайнятістю та житлом, він звернувся до пошуку української громади в Аргентині, одразу вступивши до українського культурного товариства «Просвіта», яке на той час перебувало на початку свого існування (створено 1924 р.). 1931 р. Михайло Данилишин стає головою УКТ «Просвіта» і практично є постійним членом її керівної ради на різних посадах, щоб нарешті та після численних каденцій головування стати її першим почесним головою. Цю посаду Михайло Данилишин обіймав до своєї смерті 6 березня 1986 р.
Ставши головою «Просвіти» М. Данилишин започаткував перший збір коштів на придбання домівки для організації в Буенос-Айресі. «Просвіта» під його керівництвом організувала театральні вистави. Як лідер УКТ «Просвіта» з оказії необхідності проведення української урочистості був організатором і секретарем першої міжоб'єднавчої наради 13.12.1931 р., яка пройшла в будинку «Просвіти» по вул. Gurruchaga 2371 [Архівовано 22 лютого 2022 у Wayback Machine.][голе посилання], яка мала об'єднати українські організації в Буенос-Айресі. Цей з'їзд створив Українську центральну репрезентацію. Він був також головою і секретарем різних з'їздів українців Аргентини. Він здійснив декілька поїздок до внутрішніх районів країни, щоб представити організацію та зібрати інформацію про українську громаду в провінціях Місьйонес, Чако та Формоса.
Будинок читальні “Просвіти” та кооператива “Час” в с. Тернавка
Михайло Данилишин оплачував членські внески на підтримку материнської «Просвіти» у Львові. Започаткував збірку на потреби «Просвіти» в рідному с. Тернавка. Будинок Народного дому «Просвіти» збудований за участі внесків українців, що працювали в Аргентині зберігся в селі. Розглядав можливість відкриття в Буенос-Айресі філії організації «Відродження» під впливом УВО. Михайло Данилишин присвятив багато часу збору, вивченню і упорядкуванню даних про українську громаду в Аргентині. Йому належить ідея створення першого українського музею.
Паралельно з роботою лідера «Просвіти» розвивав важливу журналістську роботу, його статті публікувалися майже у всій вільній пресі української діаспори. Найбільш часто він дописував до українських часописів Північної Америки: «Свобода», «Визвольний шлях» та «Український самостійник». При цьому він використовував такі псевдоніми: М Бескид, M Вировий, Тарнавський, Тарнавчанин, Колючка та МД. Його статті відображали не лише діяльність української громади в Буенос-Айресі та Місьйонесі, але й Парагваї та Уругваї. Був директором і розпорядником газети «Українське слово», ініціатором, укладачем та автором майже всіх понад 30-ти випусків українського календаря «Просвіти», перший номер якого вийшов у 1934 р. Останній підготований ним номер вийшов 1983 р.[4]
У 1979 р. він опублікував книгу «Українці в Аргентині» — першу книгу, яка документує становлення, життя та розвиток української імміграції в країні та висвітлює великий документальний і фотографічний архів, який він збирав протягом свого життя під час численних подорожей різними громад та листування, яке воно веде з різними поселеннями українців у різних аргентинських провінціях[5].
Михайло Данилишин застосовував практику анкетування членів спільноти з метою фіксації їх спогадів[6].
Хронологія діяльності у «Просвіті»
06.10.1927 р. член УКТ «Просвіта» в Аргентинській республіці (реєстраційний № 17);
06.01.1929 р. очолює збори та обирається головою УКТ «Просвіта»;
13.01.1929 р. обраний до складу ревізійної комісії УКТ «Просвіта»;
06.10-1929 р. очолює збори та обирається до суду Честі (Tribunal de Honor) УКТ «Просвіта»;
30.11.1929 р. очолює збори УКТ «Просвіта»;
19.01.1930 р. обирається головою ревізійної комісії;
28.02.1931 р. головує на зборах і обирається головою УКТ «Просвіта»;
00.07.1931 р. перша розповідь про діяльність українців в Аргентині опублікована в часописі «Життя і знання» № 10-11 (46-47)) «де що про Арґентину» («Дещо про Арґентину»).
03.01.1932 р. переобраний головою УКТ «Просвіта»;
00.05.1932 р. публікує інформацію про діяльність «Просвіти» в Аргентині. «Життя і знання» № 7 (55) «Вісті із Просвіти»;
28.01.1934 р. обраний віце-головою УКТ «Просвіта»;
00.02.1934 р. публікує статтю про «Просвіту» в Аргентині в журналі Життя і Знання / № 2 (77) лютого («Життя і знання») «Товариство Просвіти в Аргінтині»
03.02.1935 р. обирається помічником секретаря УКТ «Просвіта»;
02.02.1936 р. обраний секретарем зборів і адміністратором «Просвіти»;
31.01.1937 р. головує на зборах УКТ «Просвіта»;
06.02.1938 р. обраний віце-президентом УКТ «Просвіта»;
05.02.1939 р. обраний віце-президентом УКТ «Просвіта»;
04.02.1940 р. обраний віце-президентом УКТ «Просвіта»;
02.02.1941 р. обраний помічником секретаря УКТ «Просвіта»;
08.02.1942 р. обраний до складу ревізійної комісії з розгляду рахунків УКТ «Просвіта»;
31.01.1943 р. головує на зборах, обирається членом Ревізійної комісії УКТ «Просвіта»;
06.02.1944 р. головує на зборах та обирається головою Ревізійної комісії УКТ «Просвіта»;
04.02.1945 р. очолює збори та обирається головою ревізійної комісії;
03.02.1946 р. очолює збори та обирається членом ревізійної комісії;
02.02.1947 р. головує на зборах УКТ «Просвіта»;
31|.01.1948 р. головує на зборах і обирається помічником секретаря;
30.01.1949 р. стає секретарем зборів та обирається помічником секретаря;
12.02.1950 р. Головує на зборах і обирається віце-головою;
28.01.1951 р. його обирають головою «Просвіти»;
27.01.1952 р. обирається віце-головою УКТ «Просвіта»;
08.02.1953 р. його обирають головою УКТ «Просвіта»;
08.02.1953 р. його обирають почесним головою УКТ «Просвіта» в Аргентині;
07.03.1965 р. головує на зборах і обирається до Суду честі;
13.03.1966 р. очолює збори УКТ «Просвіта»;
04.01.1967 р. очолює збори УКТ «Просвіта»;
24.03.1968 р. очолює збори УКТ «Просвіта» і обирається Судом честі;
30.05.1969 р. очолює Асамблею УКТ «Просвіта»;
19.04.1970 р. очолює Асамблею УКТ «Просвіта»;
00.04.1971 р. під псевдонімом Тарнавчанин пише «Терном, терном там доріжка іде…(спогад про село Тарнавка)» до III тому Стрийщини / Збірник історії та спогадів, виданий у 1993 р. Нью-Йорк;
25.04.1071 р. головує на зборах та очолює Суд честі;
23.04.1972 р. головує на зборах;
00.00.1979 р. видає книгу «Українці в Аргентинській Республіці»;
Костел святого Сакраменту, вул. San Martin 1039 – місце шлюбу Михайла Данилишина та Розалії Бойчук у Буенос-Айресі. Фото 2020 р.
5 листопада 1938 р. одружився з Розалією Бойчук, яка була його супутницею і опорою на все життя. З якою у нього було четверо дітей: Володимир, Ольга, Юрій та Роман. Шлюб відбувся у костелі св. Сакраменту у Буенос-Айресі його давав отець О. Пилипенко. Юрій Данилишин наразі виконує роль голови Просвіти та представника Південної Америки в Світовому конгресі українців[8][2].
Могила Михайла Данилишина та Розалії Бойчук на Британському цвинтарі Буенос-Айреса. Фото 2020 р. Помер 06.03.1986 р. у Буенос-Айресі[7]. Його останки спочатку були поховані на міському цвинтарі Буенос-Айреса — Чакаріта на колумбарії. Пізніше родина покійного перепоховала Михайла Данилишина на Британському цвинтарі в Буенос-Айресі. Тут він покоїться разом із дружиною Розалією Бойчук. Координати поховання 34º35.4300’, 58º27.9000’[8].
Публікації
Статті
Zyttia i Znannia / Nro. 7 (55) («La Vida y el Conocimiento»).
«Visti iz Prosvity» (Novedades de Prosvita) 00.05.1932.
Zyttia i Znannia / Nro. 2 (77) Febrero («La Vida y el Conocimiento»).
«Товариство Просвіта в Аргентині» (La Asociació Prosvita en la Argentina) 00.02.1934.
Данилишин М. «Українське слово» Календар «Просвіти», 1940 р. — С. 64-65.
Просвітянин «Просвіта», її завдання і заслуги // Календар «Просвіта» на 1948 р. С. 34-37.
Вировий М. Праця наш капітал // Календар «Просвіта» на 1948 р. С. 68-69.
Вировий М. Завдання «Просвіти» на еміграції // Календар товариства «Просвіта» на 1951 р. С.34-35.
Вировий М. Потреби і проблеми молоді // Календар товариства «Просвіта» на 1953 р. С. 65-66.
Данилишин М. Українці в Аргентині. // Календар товариства «Просвіта» на 1953 р. С. 71-76.
Данилишин М. 60-ліття українського поселення в Аргентині. // Календар товариства «Просвіта» на 1957 р. С. 69-72.
Данилишин М. Українці в Аргентині // Український Самостійник 179—180 ст. 54/59 — Вересень 1972 Мюнхен — Німеччина.
Данилишин М. Українські поселення в Аргентині // Український самостійник. — 1972. — N.7-8 (липень-серпень). — С.54-59; № 9 (вересень).
Данилишин М. Країни Південної Америки та українські поселення // Альманах Українського Народного Союзу на рік 1980. — Jersey City and New York: Svoboda Press, 1980. - С.173–82.
Тарнавчанин Терном, Терном там доріжка іде… (спогад про село Тарнавку) // Стрийщина / Історично — Мемуарний Збірник Том ІІІ — НТШ Ню Йорк 1993 Редактори: Ірина Пеленська / Климентій Баб'як.
↑ абвWasylyk I. Prosvita en la Republica Argentina. Notas para su historia. Buenos-Aires. 2009.
↑ абЮвілейне повідомлення про 80-ти річчя Михайла Данилишина // Українське слово — 25 липня 1984 р.- С. 4.
↑Данилишин М. Українці в Аргентині. — Buenos Aires: Dorrego, 1979
↑Кужель Л. Українські календарі (1914—1939) в Аргентині і Бразилії як джерело інформації про західноукраїнську книгу // Записки Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника. — 2008. — № 1. — С. 73-95.
↑Богданова Т. Є., Погромський В. О. Українська етнічна спільнота в Аргентині наприкінці ХХ — на початку ХХІ століття / // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. — Вип. 4. — С. 82-86. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.
↑Ціпко С. Українці в Аргентині (1897—1950): творення громади / С. Ципко; (переклад з англійської М. Гримич і С. Кухаренко) — К.: Дуліби, 2015. — 280 с.
↑ абНекролог М. Данилишина Газета Шлях Перемоги Ч. 20 (1675) — 18 травня 1986 р. - С. 6.
↑ абПарнікоза, Іван. Буенос-Айрес для українця. Прадідівська слава. Українські пам’ятки (українська) . Микола Жарких. Архів оригіналу за 22 лютого 2022. Процитовано 22.02.2022.
.jpg)
.svg){kind=small}
