Мерл капський

? Мерл капський
Капський мерл (Дамараленд, Намібія)
Охоронний статус
Найменший ризик  (МСОП 3.1)[1]
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Тип: Хордові (Chordata) Клас: Птахи (Aves) Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes) Родина: Шпакові (Sturnidae) Рід: Мерл (Lamprotornis) Вид: Мерл капський
Біноміальна назва
Lamprotornis nitens (Linnaeus, 1766)
Ареал виду (зеленим вказано ареал підвиду L. n. culminator, який визнається деякими дослідниками)[2]
Синоніми
Turdus nitens Linnaeus, 1766
Посилання
Вікісховище: Lamprotornis nitens Віківиди: Lamprotornis nitens ITIS: 560682 МСОП: 22710675 NCBI: 248151

Мерл капський[3] (Lamprotornis nitens) — вид горобцеподібних птахів родини шпакових (Sturnidae)[4]. Мешкає в Південній Африці[5].

Таксономія

Капський мерл (Намібія)

Капський мерл (Національний парк Маракеле^[en], ПАР)

Капський мерл

В 1760 році французький зоолог Матюрен Жак Бріссон включив опис капського мерла до своєї книги "Ornithologie", описавши птаха за зразком з Анголи. Він використав французьку назву Le merle verd d'Angola та латинську назву Merula Viridis Angolensis[6]. Однак, хоч Бріссон і навів латинську назву, вона не була науковою, тобто не відповідає біномінальній номенклатурі і не визнана Міжнародною комісією із зоологічної номенклатури[7]. Коли в 1766 році шведський натураліст Карл Лінней випустив дванадцяте видання своєї «Systema Naturae», він доповнив книгу описом 240 видів, раніше описаних Бріссоном[7]. Одним з цих видів був капський мерл, для якого Лінней придумав біномінальну назву Turdus nitens[8]. Пізніше вид був переведений до роду Мерл (Lamprotornis), введеного голландським зоологом Конрадом Якобом Темінком у 1820 році[9].

Опис

Довжина птаха становить 23-27 см, вага 75-105 г. Голова синя, скроні більш темні, верхня частина тіла синя або синьо-зелена. На перах є невеликі, малопомітні червонувато-фіолетові плямки. Оперення має характерний райдужний металевий відблиск. Дзьоб і лапи чорні. У молодих птахів відблиск в оперенні менш виражений, нижня частина тіла у них темно-сіра або чорна. Птахи набувають дорослого забарвлення і блиску у віці 6 місяців.

Голос — довгі трелі, які можуть включати в себе імітацію деяких почутих звуків.

Поширення і екологія

Капські мерли мешкають на заході і півдні Анголи, на крайньому півдні Замбії, в Намбії, Ботсвані, Зімбабве, південному Мозамбіку, Південно-Африканської Республіці, Лесото і Есватіні, зустрічаються на крайньому південному заході Демократичної Республіки Конго. Вони живуть в різноманітних природних середовищах, зокрема в саванах, рідколіссях, чагарникових заростях, напівпустелях Калахарі, на луках і полях, в заростях на берегах водойм, в парках і садах, поблизу людських поселень. Під час негніздового періоду зустрічаються великими зграями, часто приєднуються до змішаних зграй птахів разом з іншими мерлами, звичайними і жовтоголовими шпаками.

Капські мерли живляться комахами, зокрема мурахами, кониками, жуками і гусінню, а також плодами і нектаром деяких видів рослин[10]. Шукають їжу переважно на землі. Іноді вони супроводжують стада антилоп, шукаючи паразитів на їх тілі, а поблизу людських поселень шукають відходи на звалищах.

Капські мерли є моногамними птахами, сезон розмноження у них триває з вересня по березень. Вони гніздяться в дуплах дерев, іноді використовують покинуті дупла дятлів і лібій або штучні гніздівлі. Дупла встелюються сухою травою, пір'ям та іншим матеріалом, вони використовуються повторно впродовж кількох років. Зафіксований випадок, коли гніздова пара використовувала одне гніздо впродовж 20 років. В кладці від 2 до 6 синьо-зелених яєць, поцяткованих червонуватими плямками. Інкубаційний період триває 12-14 днів, насиджують лише самиці. За пташенятами доглядають і самиці, і самці. Іноді їм допомагають кілька птахів-помічників. Пташенята покидають гніздо через 20 днів після вилуплення, однак стають повністю самостійними ще через тиждень[10].

Капські мерли іноді стають жертвами сапсанів і білоголових орлів. Також вони іноді стають жертвами гніздового паразитизму великих воскоїдів і чубатих зозуль.

Примітки

1. BirdLife International (2016). Lamprotornis nitens: інформація на сайті МСОП (версія 2022.2) (англ.) 24 грудня 2022
2. Chittenden, H. та ін. (2012). Roberts geographic variation of southern African birds. Cape Town: JVBBF. с. 198—199. ISBN 978-1-920602-00-0.
3. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
4. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Nuthatches, Wallcreeper, treecreepers, mockingbirds, starlings, oxpeckers. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 24 грудня 2022.
5. del Hoyo, J.; Elliott, A.; Sargatal, J.; Christie, D.A.; de Juana, E. (ред.). Cape glossy starling. Handbook of the Birds of the World Alive. Lynx Edicions. Процитовано 9 вересня 2014.
6. Brisson, Mathurin Jacques (1760). Ornithologie, ou, Méthode contenant la division des oiseaux en ordres, sections, genres, especes & leurs variétés (French та Latin) . Т. 2. Paris: Jean-Baptiste Bauche. с. 311—312, Plate 30 fig 2.
7. Allen, J.A. (1910). Collation of Brisson's genera of birds with those of Linnaeus. Bulletin of the American Museum of Natural History. 28: 317—335. hdl:2246/678. Процитовано 25 грудня 2021.
8. Linnaeus, Carl (1766). Systema naturae : per regna tria natura, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (Latin) . Т. 1, Part 1 (вид. 12th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 294.
9. Temminck, Coenraad Jacob (1820). Manuel d'ornithologie, ou, Tableau systématique des oiseaux qui se trouvent en Europe (French) . Т. Part 1 (вид. 2nd). Paris: H. Cousin. с. 55 (LV).
10. Lerm, Rion E. (2014). The breeding ecology of Cape glossy starlings at a nest site in the Kalahari. Ornithological Observations. 5: 37—40. ISSN 2219-0341.

Джерела

• Feare, Chris; Craig, Adrian (1999). Starlings and Mynas. Princeton University Press. ISBN 0-7136-3961-X.

Посилання

• Glossy starling — Species text in The Atlas of Southern African Birds