Мерл бронзовоголовий

? Мерл бронзовоголовий
Охоронний статус
Найменший ризик  (МСОП 3.1)[1]
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Тип: Хордові (Chordata) Клас: Птахи (Aves) Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes) Родина: Шпакові (Sturnidae) Рід: Мерл (Lamprotornis) Вид: Мерл бронзовоголовий
Біноміальна назва
Lamprotornis purpuroptera Rüppell, 1845
Підвиди
(Див. текст)
Синоніми
Lamprotornis purpuropterus
Посилання
Вікісховище: Lamprotornis purpuroptera Віківиди: Lamprotornis purpuroptera ITIS: 915893 МСОП: 22710751 NCBI: 451407

Мерл бронзовоголовий[2] (Lamprotornis purpuroptera) — вид горобцеподібних птахів родини шпакових (Sturnidae). Мешкає в Східній і Центральній Африці.

Опис

Довжина птаха становить 35 см, вага 78-92 г. Забарвлення переважно темно-синє з фіолетовим відтінком. Голова чорна з бронзовим відтінком. Хвіст відносно довгий, східчастий. Загалом оперення має характерний райдужний металевий відблиск. Очі світло-жовті або білуваті, дзьоб і лапи темно-сірі. Молоді птахи мають більш тьмяне забарвлення, очі у них більш темні.

Підвиди

Виділяють два підвиди:[3]

• L. p. aeneocephalus Heuglin, 1863 — схід Судану, Еритрея і північна Ефіопія;
• L. p. purpuroptera Rüppell, 1845 — від Південного Судану і південної Ефіопії до західної Танзанії.

Поширення і екологія

Бронзовоголові мерли мешкають в Судані, Південному Судані, Ефіопії, Еритреї, Сомалі, Уганді, Руанді, Бурунді, Демократичній Республіці Конго, Кенії і Танзанії. Вони живуть в саванах, рідколіссях, чагарникових заростях і на полях, на висоті до 2000 м над рівнем моря. Зустрічаються парами або зграйками.

Примітки

1. BirdLife International (2016). Lamprotornis purpuroptera: інформація на сайті МСОП (версія 2022.2) (англ.) 26 грудня 2022
2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
3. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Nuthatches, Wallcreeper, treecreepers, mockingbirds, starlings, oxpeckers. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 26 грудня 2022.

Джерела

• Feare, Chris; Craig, Adrian (1999). Starlings and Mynas. Princeton University Press. ISBN 0-7136-3961-X.