В обробці зображень та комп'ютерному баченні для подання зображення як сімейства поступово згладжених зображень можуть використовувати систему простору масштабів. Ця система дуже загальна, й існує чимало різних подань просторів масштабів. Типовий підхід до вибору конкретного типу подання простору масштабів полягає у встановленні набору масштабопросторо́вих аксіо́м (англ.scale-space axioms), які описують основні властивості бажаного масштабопросторового подання, й які часто обирають так, щоби зробити це подання корисним у практичних застосуваннях. Щойно їх встановлено, ці аксіоми звужують можливі масштабопросторові подання до меншого класу, зазвичай лише з кількома вільними параметрами.
Набір стандартних аксіом простору масштабів, обговорених нижче, дає лінійний гауссів простір масштабів, що є найпоширенішим типом просторів масштабів, який використовують в обробці зображень та комп'ютерному баченні.
Аксіоми простору масштабів для лінійного масштабопросторового подання
Лінійне подання простору масштабів сигналу , отримуване згладжуванням гауссовим ядром , задовольняє низку властивостей «масштабопросторо́вих аксіо́м» (англ.'scale-space axioms'), які роблять його особливою формою багатомасштабного подання:
лінійність
де та — сигнали, тоді як та — сталі,
інваріантність щодо зміщення
де позначує оператор зміщення (паралельного перенесення)
напівгрупова структура
з пов'язаною властивістю каскадного згладжування
існування нескінченно малого породжувача
нестворення локальних екстремумів (перетинів нуля) в одному вимірі,
непосилення локальних екстремумів у будь-якій кількості вимірів
на просторових максимумах, і на просторових мінімумах,
обертова симетрія
для деякої функції ,
масштабоінваріантність
для деяких функцій та , де позначує перетворення Фур'є ,
додатність
,
нормування
.
Насправді, можливо показати, що гауссове ядро є унікальним вибором за декількох різних комбінацій підмножин цих масштабопросторових аксіом:[1][2][3][4][5][6][7][8][9][10][11] більшість цих аксіом (лінійність, інваріантність щодо зміщення, напівгруповість) відповідають масштабуванню як напівгрупі інваріантного щодо зміщення лінійного оператора, якому задовольняє низка сімейств інтегральних перетворень, тоді як «нестворення локальних екстремумів»[4] для одновимірних сигналів та «непосилення локальних екстремумів»[4][7][10] для сигналів вищих вимірностей є вирішальними аксіомами, які пов'язують простори масштабів зі згладжуванням (формально, диференціальними рівняннями параболічного типу в частинних похідних), звідси й обрання гауссіана.
Гауссове ядро також є роздільним у декартових координатах, тобто, . Проте роздільність не рахується як масштабопросторова аксіома, оскільки це властивість, залежна від координат, пов'язана з нюансами втілення. Крім того, вимога роздільності в поєднанні з обертовою симетрією як така закріплює ядро згладжування як гауссове.
Існує узагальнення гауссової масштабопросторової теорії до загальніших афінних та просторово-часових просторів масштабів.[10][11] На додаток до мінливості за масштабом, для обробки якої було розроблено оригінальну масштабопросторову теорію, ця узагальнена масштабопросторова теорія (англ.generalized scale-space theory) містить також й інші типи мінливості, включно з деформаціями зображення, спричинюваними зміною точки огляду, наближуваними локальними афінними перетвореннями, та відносними рухами об'єктів світу та спостерігача, наближуваними локальними перетвореннями Галілея. У цій теорії обертова симетрія не є необхідною масштабопросторовою аксіомою, її натомість замінюють вимоги афінної та/або галілеєвої коваріантності. Узагальнена масштабопросторова теорія дає передбачення профілів рецептивних полів, які добре узгоджуються з профілями рецептивних полів, вимірюваними записуванням нейронів у біологічному зорі.[12][13][14]