Марк Антоній Кретік

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Марк Антоній.
Марк Антоній Кретік
лат. Marcus Antonius Creticus
претор
74 до н. е.
проконсул
73—71 до н. е.
 
Народження: 2 століття до н. е.
невідомо
Смерть: 71 до н. е. або 71 до н. е.[1]
Крит, Стародавній Рим
Країна: Стародавній Рим
Рід: Антонії
Батько: Марк Антоній Оратор
Шлюб: Нуміторія
Юлія Антонія
Діти: Марк Антоній
Гай Антоній
Луцій Антоній
Антонія

Марк Антоній Кретік (лат. Marcus Antonius Creticus; помер у 71 році до н. е.) — давньоримський політичний діяч і воєначальник з плебейського роду Антоніїв, претор 74 роки до н. е. Під час претури отримав надзвичайні повноваження для війни з піратами по всьому Середземному морю. Про цю війну майже нічого не відомо; на підставі мізерних повідомлень джерел багато дослідників припускають, що Антоній зазнав поразки на острові Крит, а агномен «Критський» отримав в насмішку, але є й думка, що бойові дії були радше вдалими. У будь-якому випадку Антоній уклав з критянами мирний договір (його умови невідомі) і помер до повернення в Рим.

Одним із синів Марка Антонія був член Другого тріумвірату того ж імені.

Життєпис

Походження

Марк Антоній належав до старовинного плебейського роду, який згідно з джерелами часів Пізньої республіки зводив свій родовід до Антона, одного з синів Геракла[2][3]. Тіт Лівій згадує належних до цього роду децемвіра (450—449 роки до н. е.)[4], військового трибуна з консульською владою (422 рік)[5] та начальника кінноти при диктаторі (334—333 роки)[6]. При цьому до I століття до н. е. серед Антоніїв не було жодного консула, і їхнє становище у складі римського нобілітету характеризується в історіографії як «незавидне»[7]. Марк Антоній Оратор — батько Марка Антонія Кретіка — зміг зробити кар'єру завдяки своїм здібностям (зокрема, красномовства) і, згідно з однією з гіпотез, завдяки підтримці Гая Марія[8]. У 99 році до н. е. він був консулом, в 97 році — цензором, а в 102—100 роках воював на Сході з піратами, як згодом і його син[9].

У Марка-молодшого був брат Гай, який отримав від сучасників прізвисько Гібрида[10].

Ранні роки та початок кар'єри

Про життя Марка Антонія до претури нічого не відомо, включаючи дату народження та обставини, при яких Марк подолав перші щаблі cursus honorum[11]. Його батько у 87 році до н. е. став жертвою маріанського терору, а брат разом з ворогом Гая Марія Луцієм Корнелієм Суллою виїхав з Італії на Балкани, на війну з Мітрідатом. Існує припущення, що після загибелі батька Марк-молодший, теж опинився в небезпеці та втік до Греції, де приєднався до сулланців. Противники цієї гіпотези звертають увагу на те, що Марк не згадується у зв'язку з Першою Мітрідатовою війною і що його старший син народився в 83 році до н. е., причому, мабуть, у Римі (а Сулла увійшов у це місто тільки у 82 році до н. е.)[12].

Перші згадки про Марка Антонія у дійшовших до нас джерелах відносяться до 74 році до н. е., коли він обіймав посаду претора та отримав надзвичайні повноваження для боротьби зі середземноморськими піратами. Псевдо-Асконій пише, що Марк «отримав з нагоди в сенаті необмежене піклування завдяки консулу Котті та за допомогою кліки Цетега»; таким чином, результат справи був визначений не народним голосуванням, а постановою сенату, прийнятою завдяки окремим доброзичливцям претора. Консул 74 роки Марк Аврелій Котта був віддаленим свояком Антонія, а Публій Корнелій Цетег очолював сильне сенатське угруповання, від якого залежало прийняття багатьох рішень. Чому Цетег допоміг Антонію, невідомо[13].

Марку дісталися дуже широкі повноваження. Гай Веллей Патеркул пише про «поширення влади однієї людини на майже весь світ»[14], Марк Тулій Цицерон — про необмежену владу[15], Гай Саллюстій називає Марка «куратором узбережжя, на яке поширювалася римська влада»[16]. Дослідники вважають слова Цицерона риторичним перебільшенням, надаючи більшого значення свідченням Веллея Патеркула: останній вважає імперій Антонія таким же, як імперій, отриманий сімома роками пізніше Гнеєм Помпеєм Великим[14]. Відомо, що Помпей отримав проконсульські повноваження на всьому узбережжі Середземного моря і на відстань до 50 миль від берега[17]. Французький дослідник Поль-Франсуа Фукар припустив, що Антоній міг на свій розсуд призначати легатів[18], але інші вчені заперечують цю гіпотезу[19].

Згідно Веллею Патеркулу, надання таких широких повноважень Антонію в Римі сприйняли байдуже через його пересічність новоявленого проконсула: «адже рідко заздрять славі тих, чиєї могутності не бояться»[14].

Війна з піратами та смерть

Проблема піратства на Середземному морі до 74 році до н. е. стала дуже гострою. Військові операції на окремих ділянках узбережжя (зокрема, в Кілікії) не приносили необхідного ефекту, з-за чого і був призначений єдиний командувач з широкими повноваженнями. Про діяльність у цій якості Марка Антонія відомо дуже мало: неясно, чи був у нього план дій і чи мав він необхідні для ведення війни матеріальні ресурси. Імовірно останніх не вистачало, з-за чого проконсул був змушений вдаватися до реквізицій[20].

На першому етапі (74-73 роки до н. е.) Антоній діяв у західній частині Середземномор'я, головним чином на узбережжі Лігурії та Сицилії, щоб забезпечити постачання Риму хлібом. Джерела розповідають про низку злочинних діянь проконсула. Зокрема, в Сицилії він замінив для місцевих жителів обов'язкові хлібні поставки їх грошовим еквівалентом, причому призначив явно завищену ціну[21]; в Лілібеї один з префектів Антонія спробував реквізувати рабів місцевої жительки, щоб зарахувати їх у флот, хоча формально раби разом з їх господинею вважалися власністю Венери Ерицинської[22][23].

У збережених джерелах (у фрагментах «Історії» Саллюстія) згадуються лише два військових епізода, що належать до цього етапу війни. Антоній воював на суші та на морі з лігурами, причому зміг відбити їх атаки з великими труднощами; проте незабаром лігури відступили в Альпи. Після цього проконсул скликав раду, на якій було вирішено плисти в Іспанію, на війну проти Квінта Серторія. Надалі його флот і армія опинилися в землях якихось аресинаріїв, Антоній зміг форсувати річку Ділун завдяки застосованій ним військової хитрості, але зайняти раптовим ударом сусіднє місто (назва невідома) йому не вдалося[24]. Історик А. Шультен припустив, що аресінарії Саллюстія — це іберійське плем'я ереносіїв, що жили між річкою Ібер і Піренеями, а місто відповідно Емпоріон[25]; згідно з гіпотезою П. Фукара, ці події відбувалися на одному з Балеарських островів[26].

Голова жінки з Кідонії. Археологічний музей міста Ханья

Думки істориків про підсумки військових дій на Заході розходяться. Вчені пишуть про «деякі успіхи» або про відсутність якого-небудь позитивного результату; є і протилежна думка, згідно з якою Антоній виконав завдання, що стояли перед ним в цьому регіоні. У будь-якому випадку в 72 році до н. е. проконсул переніс свої дії в східну частину Середземного моря. Збереглися дві написи, що належать до часу його перебування в Греції. Одна з них була створена в Епідаврі, що в Арголіді, в честь місцевого жителя, який добився для свого міста послаблення повинностей; друга — декрет з Гітіона (порту в Лаконіці), яким місто вшанувало братів Клоаціїв, що забезпечили йому захист і кредит. З цих даних учені роблять висновок, що Марк Антоній постарався викачати з Греції людські та матеріальні ресурси для продовження війни[27][28].

Бойові дії розгорнулися в районі острова Крит. У літературних джерелах збереглися лише два повідомлення про ці події, причому обидва характеризують Антонія вкрай негативно. Луцій Анней Флор пише: «Марк Антоній… був так упевнений у перемозі, що віз на кораблях більше кайданів для полонених, ніж зброї. І поплатився за свою необачність, бо ворог перехопив багато кораблів. Критяни прив'язали тіла бранців до вітрил і якірних канатів і на манір тріумфаторів повним ходом повернулися у свої гавані»[29]. Епітоматор Тіта Лівія обмежується сухою констатацією: «Претор Марк Антоній завершив своєю смертю війну проти критян, яку почав не особливо безнапасно»[28].

З цих даних більшість дослідників робить висновок, що Антоній зазнав поразки від критян. Е. Клебс називає це поразка ганебним[30], а Ст. Друман пише, що Марк втратив більшу частину флоту, після чого помер «від сорому та горя». На думку П. Фукара, проконсул потрапив у полон і там підписав принизливий для Риму світ з крітяни[31]. М. Гаспаров перевів відповідне повідомлення эпитоматора Лівія на російську мову словами «претор Марк Антоній вів без всякого успіху війну з крітяни і врешті-решт загинув»[32], наголошуючи таким чином на тому, що бойові дії мали в цілому невдалими і що проконсул став однією з жертв війни. У такому контексті агномен «Критський» (Creticus), отриманий Марком незадовго до смерті, дослідники вважають своєрідною насмішкою або спробою приховати поразку[33].

Існує й альтернативна версія, прихильники якої звертають увагу на крайню лапідарність і невизначеність свідчень джерел. У тексті Флора вони бачать тенденційне повідомлення про невдачу частини флоту Антонія (причому немає підстав стверджувати, що цієї ескадрою командував сам проконсул), а в періосі 97-ї книги Лівія — вказівка на те, що «не особливо благополучним» виявився лише початок війни; надалі ж Марк міг здобути перемогу та укласти вигідний для Риму мир. Згідно з однією з версій, він висадив на Криті армію, але під час цієї операції в полон до ворога потрапив квестор. Щоб врятувати йому життя, Марк уклав мир, за що й отримав почесне прізвисько «Критський» — подібно до того, як прозвали «Кавдинським» Спурія Постумія Альбіна, який в 321 році до н. е. уклав мир з самнітами в Кавдинській ущелині[34].

У будь-якому випадку Марк Антоній помер до свого повернення до Риму — на Криті або поблизу його берегів (71 рік до н. е.). Про причини смерті нічого не відомо[35].

Родина

Завдяки одній згадці в джерелах[11] відомо, що Марк Антоній був одружений першим шлюбом на якійсь Нуміторії з Фрегелл[36]. Пізніше він одружився з патриціанкою Юлією, дочкою консула 90 року до н. е. Луція Юлія Цезаря. По матері вона була онукою Марка Фульвія Флакка, союзника Гая Семпронія Гракха, а по батькові — родичкою майбутнього диктатора Гая Юлія Цезаря. За словами Плутарха, ця матрона «шляхетністю натури, так само як і цнотливістю, могла посперечатися з будь-якою зі своїх сучасниць»[37]. У цьому шлюбі народилися троє синів: Марк (майбутній тріумвір; 83-30 роки до н. е.), Гай (81-42) і Луцій (80—після 40). Крім того, у Марка Антонія була дочка (невідомо, від якого шлюбу)[38], дружина Публія Ватінія[39].

Після ранньої смерті чоловіка Юлія вийшла заміж вдруге, за Публія Корнелія Лентула Суру[38].

Оцінки особистості й діяльності

Марк Тулій Цицерон і Гай Саллюстій Крісп створили у своїх творах негативний образ Марка Антонія. Для них це бездарний і занадто впевнений у собі воєначальник, який грабував союзників і підданих Риму. Цицерон згадує про Марка у своїх промовах проти Верреса, проводячи паралелі між цими двома політиками та відповідно вдаючись до риторичних перебільшень[40]. Зокрема, він звертається до підсудного з такими словами: «…Ти вибрав для наслідування одного Марка Антонія, а з усіх дій Антонія тільки саме мерзенне! […] Що ж стосується Антонія, то він багато поганого зробив, мав намір зробити багато шкоди і союзникам і продуктивності провінцій, але смерть застала його серед його несправедливостей і грабежів»[41].

Більшість дослідників з такими оцінками згідні. Водночас деякі історики наполягають на тому, що образ Марка виявився спотворений: насправді це могла бути людина, пересічна, але без настільки яскраво виражених негативних рис, а війну з піратами він міг вести досить успішно[35]. Про позитивні риси Антонія Критського повідомляє тільки один античний автор, Плутарх, за даними якого Марк був «не дуже видний і мало чим прославився на державному терені, але великодушний, чесний і щедрий»[37].

…Він володів вельми скромними статками й тому не давав волі своїй доброті — за цим пильно стежила його дружина. І ось одного разу приходить до нього приятель просити грошей, грошей в Антонія немає, і він велить рабу принести води в срібному гуртку, змочує підборіддя, немов збираючись голитися, а потім, ще під якимось приводом виславши раба з кімнати, віддає кухоль товаришу, щоб той розпорядився ним, як захоче. Слуги кинулися пропажі, почалися пошуки, і, бачачи, що дружина у нестямі від гніву і хоче катувати всіх рабів поспіль, Антоній у всьому зізнався і просив вибачення.

— Плутарх. Марк Антоній, 1.[37]

Втім, П. Фукар вважав, що описана Плутархом великодушність — це скоріше «слабкість і марнотратство»[42].

Примітки

  1. ↑ Digital Prosopography of the Roman Republic
  2. ↑ Antonius, 1894, kol. 2575.
  3. ↑ Wiseman, 1974, p. 156—157.
  4. ↑ Тіт Лівій, III, 35, 11.
  5. ↑ Тіт Лівій, IV, 42, 2.
  6. ↑ Тіт Лівій, VIII, 17, 3.
  7. ↑ Короленков, 2011, с. 12.
  8. ↑ Короленков, 2011, с. 13.
  9. ↑ Antonius 28, 1894, kol. 2591.
  10. ↑ Drumann, 1964, kol. 42.
  11. ↑ а б Смыков, 2012, с. 105.
  12. ↑ Keaveney, 1984, p. 126—127.
  13. ↑ Смыков, 2012, с. 105—107.
  14. ↑ а б в Веллей Патеркул, II, 31, 3.
  15. ↑ Цицерон Проти Гая Вересса, II, 8; III, 213.
  16. ↑ Саллюстій, III, 2.
  17. ↑ Смыков, 2012, с. 108.
  18. ↑ Фукар, 1906, c. 571.
  19. ↑ Смыков, 2012, с. 108—109.
  20. ↑ Смыков, 2012, с. 109.
  21. ↑ Цицерон Проти Гая Вересса, III, 214.
  22. ↑ Цицерон Слово проти Цецілія по справі Верреса, 55.
  23. ↑ Фукар, 1906, c. 574.
  24. ↑ Саллюстій, III, 5—6.
  25. ↑ Смыков, 2012, с. 111—112.
  26. ↑ Фукар, 1906, c. 575.
  27. ↑ Фукар, 1906, с. 577—580.
  28. ↑ а б Смыков, 2012, с. 113.
  29. ↑ Флор, I, 42, 2—3.
  30. ↑ Antonius 29, 1894, kol. 2594.
  31. ↑ Фукар, 1906, c. 581.
  32. ↑ Тіт Лівій, Періохи, 97.
  33. ↑ Смыков, 2012, с. 113—114.
  34. ↑ Смыков, 2012, с. 116—117.
  35. ↑ а б Смыков, 2012, с. 118.
  36. ↑ Цицерон Філіппіки, III, 17.
  37. ↑ а б в Плутарх, Марк Антоній, 1.
  38. ↑ а б Antonius 29, 1894, kol. 2595.
  39. ↑ Antonius 111, 1894.
  40. ↑ Смыков, 2012, с. 105; 110.
  41. ↑ Цицерон Проти Гая Вересса, III, 213.
  42. ↑ Фукар, 1906, c. 573.

Джерела та література

Джерела

Література

Посилання

  • Марк Антоний Критский (рос.).  — біографія на сайті ancientrome.ru.
  • Smith, William,Dictionary of Greek and Roman Biography and Mythology, v. 1, p. 214 (англ.)