|
Марковников Володимир Васильович
Володимир Васильович Марковников (рос. Владимир Васильевич Марковников; 13 (25) грудня 1837, Княгинін, Нижньогородська губернія — 29 січня (11 лютого) 1904, Москва) — російський хімік[3]. Представник казанської школи[ru] хіміків-органіків. Почесний член Університету св. Володимира та Харківського університету. Розвинув теорію хімічної будови органічних сполук. Сформулював власне правило про направлення хімічних реакцій заміщення, відщеплення та приєднання за подвійним зв'язком і ізомеризації залежно від їх хімічної будови, нині відоме як правило Марковникова[4]. Виявив новий клас вуглеводнів — нафтени[5]. Основоположник наукового напряму — нафтохімії[6]. Найвідоміший з-поміж учнів Олександра Бутлерова[7]. ЖиттєписНародився у дворянській родині в місті Княгинін (нині місто Княгиніно Нижньогородської області). Закінчив у 1856 році середній навчальний заклад Нижнього Новгорода, який по типу наближався до класичних гімназій, однак був інститутом[ru]. Вступив до Імператорського Казанського університету, який у 1860 році успішно закінчив. З 1862 року читав у цьому ж університеті лекції, викладав[8]. У 1865 році захистив магістерську дисертацію, яка була присвячена ізомерії насичених кислот[3]. Після захисту декілька років працював за кордоном у лабораторіях Беєра, Ерленмеєра та Кольбе в Берліні, Мюнхені та Лейпцизі. У 1868 році разом з Дмитром Менделєєвим, Олександром Воскресенським, Петром Алексєєвим та іншими вченими заснував Російське хімічне товариство[8]. У 1869 році захистив докторську дисертацію, яка була присвячена впливу атомів у хімічних сполуках[3]. Присвоєно звання професора. У 1871 році на знак протесту проти відсторонення від посади Петра Лесгафта та накладення на нього заборони викладати — разом з групою вчених покинув Казанський університет[8]. Того ж року запрошений до Новоросійського університету (нині Одеський національний університет імені І. І. Мечникова), де очолив кафедру хімії. Тут працював до 1873 року. За короткий час перебування в Одесі виконав п'ять циклів дослідження, присвячених взаємному перетворенню ізомерів альдегідів і карбонових кислот[3]. У 1873 році переїхав до Москви. З того часу постійно працював у Московському університеті[5]. Помер у 1904 році. Похований у Москві на Ваганьковському кладовищі[9]. Сім'яУ 1864 році одружився з Любов'ю Ричковою (онукою історика Петра Ричкова)[10], яка народила сина — Миколу Марковникова[ru], відомого російського архітектора. Наукова діяльністьНаукові дослідження вченого були присвячені розвитку теорії хімічної будови, вивченню нафти й аліциклічних вуглеводнів. У 1865 році на прикладі масляних і ізомасляних кислот вперше показав існування ізомерії серед жирних кислот. У 1869 році, у своїй дисертаційній роботі, яка ґрунтувалася на основі поглядів Олександра Бутлерова, шляхом експериментальних досліджень виявив ряд закономірностей, що стосуються реакцій заміщення, приєднання і розщеплення[8]. Започаткував принцип в органічній хімії, що використовується нині для передбачення регіоселективності реакції приєднання протонних кислот і води до несиметричних алкенів і алкінів, й іменується на честь нього. У 1870-х роках отримав усі передбачені теорією будови ізомерні двохосновні кислоти[8]. З початку 1880-х років систематично досліджував кавказьку нафту. Відкрив вуглеводні нового класу, яким дав назву нафтени, виділив з нафти ароматичні вуглеводні[5] і виявив їх здатність давати з вуглеводнями інших класів азеотропні суміші[8]. Вивчав Астраханські соляні озера з метою використання солей у промисловості[3]. У 1890 році синтезував аліциклічні сполуки з циклами у 4, 7 та 8 атомів карбону[3] та дослідив сполуки з циклами у 5 та 6 атомів карбону, що були вперше синтезовані Вільямом Перкіним та Миколою Зелінським. У 1892—1893 роках описав умови та характер полімеризації семичленного циклу в шестичленний[11]. Вибрані праці
Примітки
Література
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
