|
Манжара Дмитро Іванович
Дмитро Іванович Манжара (9 листопада 1885, місто Білопілля Харківської губернії, тепер Сумської області — розстріляний 1938, місто Ташкент, тепер Узбекистан) — радянський діяч, голова Центральної контрольної комісії КП(б) Узбекистану, народний комісар робітничо-селянської інспекції Узбецької РСР, член ЦВК СРСР. Член Центральної контрольної комісії ВКП(б) у 1924—1934 роках. БіографіяНародився в родині залізничника. Закінчив один клас міського училища. Працював підручним слюсаря, потім слюсарем на різних підприємствах півдня Росії. Брав участь у роботі соціал-демократичних гуртків міста Білопілля. З 1909 року працював слюсарем Головних залізничних майстерень міста Ташкента і вів пропагандистську роботу в нелегальному соціал-демократичному гуртку. За революційну пропаганду був заарештований та засланий в Іркутську губернію. Член РСДРП(б) з вересня 1917 року. У 1917 році обраний головою «Союзу робітників» Бородінських майстерень Ташкента та членом Ташкентської ради. У вересні 1917 року був одним із керівників страйку ташкентських залізничників. Під час збройного повстання в Ташкенті в жовтні 1917 року Дмитро Манжара в складі загону Червоної гвардії брав участь у вуличних боях в Ташкенті. З жовтня 1917 року — член Ташкентського воєнно-революційного комітету, голова комісаріату 8-го району Ташкентської залізниці. У 1918 році — голова районного комітету Спілки залізничників у Ташкенті, член Ташкентського міського комітету КП(б) Туркестану, член виконавчого комітету Ташкентської ради. З 1918 року — комісар комуністичної роти, що воювала на Актюбінськом фронті РСЧА. У січні 1919 року був одним з активних учасник придушення «Осиповського заколоту» в Ташкенті. З січня 1919 року — заступник голови Тимчасового військово-революційного комітету Туркестанської АРСР. У липні 1919 року воював у лавах Червоної армії. З 1919 року — секретар 3-го Залізничного районного комітету КП(б) Туркестану в Ташкенті, член та секретар Туркестанської крайової ради профспілок. У 1920—1921 роках — голова Спілки робітників Середньоазіатської залізниці. З 1921 року — завідувач організаційно-інструкторського відділу ЦК КП(б) Туркестану. У 1923—1924 роках — уповноважений ЦК КП(б) Туркестану по залізничному транспорту. З травня 1924 року —народний комісар робітничо-селянської інспекції Туркестанської АРСР, уповноважений Народного комісаріату праці СРСР по Середній Азії. 18 листопада 1924 — 13 лютого 1925 року — член Революційного комітету Узбецької РСР. У 1924—1927 роках — народний комісар робітничо-селянської інспекції Узбецької РСР. Одночасно, 12 лютого 1925 — 1927 року — голова Центральної контрольної комісії КП(б) Узбекистану. 1 січня 1926 — 2 грудня 1927 року — кандидат у члени Президії Центральної контрольної комісії ВКП(б). У 1927—1931 роках — уповноважений Центральної контрольної комісії ВКП(б) — Народного комісаріату робітничо-селянської інспекції СРСР по Середній Азії. У 1933—1937 роках — заступник голови Центрального виконавчого комітету Узбецької РСР. Одночасно з 13 березня по 26 вересня 1934 року — голова ЦК Міжнародної організації допомоги борцям революції Узбецької РСР. З 22 березня 1934 року працював відповідальним редактором журналу «Радянське будівництво і право». З 28 квітня 1934 року був заступником голови Центральної ювілейної комісії з підготовки святкування 10-річчя Узбецької РСР. З 11 жовтня 1934 року — голова Центральної виборчої комісії Узбецької РСР. У 1937 році — уповноважений Комісії партійного контролю ЦК ВКП(б) по Узбецькій РСР. Автор низки книг і науково-історичних досліджень: «Революційний рух в Середній Азії. 1905—1920-ті роки», «Боротьба за владу Рад» та інші. У вересні 1937 року заарештований органами НКВС. Засуджений Воєнною колегією Верховного суду СРСР 1938 року до страти, розстріляний в Ташкенті. Посмертно реабілітований. Нагороди
ПриміткиДжерела
|
||||||||||||||||||||||
