|
Максим (Германюк)
Митрополит Макси́м Германю́к (30 жовтня 1911, Нове Село, Жовківський повіт, Австро-Угорщина, нині Львівської області — 3 травня 1996, Вінніпег, Канада) — церковний діяч, редемпторист, митрополит Вінніпезький Української греко-католицької церкви (1956—1992). ЖиттєписДитинство і школиНародився Максим Германюк у родині галицьких селян-господарів Микити Германюка та Анни з дому Мончук. Виховання спочатку одержав від батьків у рідному Новому Селі, відтак почав відвідувати семикласну школу в містечку Куликів, де й закінчив п'ятий клас. У 1927 році записався до гімназії оо. Редемптористів у Збоїськах, закінчив гімназію в 1932 — і вступив на новіціат оо. Редемптористів у Голоску біля Львова. Духовна семінарія й університетиВищу освіту одержав у Бельгії: два роки студіював філософію в Духовній семінарії оо. Редемптористів у Левені, а в 1938 році завершив чотирирічний курс богослов'я у Боплато. Повернувшись у Галичину, з рук єпископа Миколая (Чарнецького) був висвячений 4 вересня 1938 ієромонахом Чину Редемптористів. Уже як священик повернувся на богословський факультет Левенського католицького університету у 1939 році, де одночасно розпочав у Орієнтальному Інституті університетські студії асировавилонської й гебрейської мов та орієнтальної історії; одержав дипломи баклавра (1940) і абсольвента богослов'я (1942). У 1943 захистив докторську дисертацію «Про притчі євангельські у Климента Александрійського», оборонив публічно 20 богословських тез та завершив студії докторатом із богослов'я. Одержавши диплом ліцензіата-орієнталіста, викладав моральну філософію, соціологію й гебрейську мову в Духовній семінарії оо. Редемптористів в Боплато. Габітлітувався в Левенському католицькому університеті, написавши наукову працю «Євангельські притчі» та оборонив 72 тези із обсягу моральної та догматичної теології: завершивши студії, одержав науковий ступінь «Maitre Agrege». Священницька працяУ 1945 році, як єдиний у повоєнні часі священник українського обряду в Бельгії, зайнявся біженцями-українцями, яких багато прибуло до Бельгії після Другої світової війни. Тут о. Германюк виявився здібним організатором не лише духовного та релігійного життя між новоприбулими, але й національного і соціального: допомагав переміщеним особам рятуватись перед примусовою репатріацією в УРСР, розшукував їм житло і працю, допомагав їм емігрувати з таборів для скитальців тощо. Був у числі ініціаторів та основників «Українського допомогового комітету в Бельгії» і брав активну участь у ньому аж до свого виїзду в Канаду. З появою релігійного журналу «Голос Христа Чоловіколюбця» у червні 1946 року, редагував його аж до жовтня 1948, коли й відбув до Канади. Також укладав та редагував релігійну літературу, яка виходила у видавництві оо. Редемптористів у Левені. Зорганізував при «Українському науково-освітньому товаристві в Бельгії», якому служив як перший голова, «Пресове бюро ПБ, Левен», яке довго після його виїзду постачало українську пресу відомостями з життя українців у цій країні. З 1945 року займався в Бельгії українською студіюючою молоддю: заохочував до вищих студій, старався про прийняття у Левенський католицький університет, організував для студентів стипендії, заснував для них студентський дім, відновив студентське товариство «Обнова». Служив студентству духовником-капеланом та брав участь у міжнародних конгресах для студентства, як от: «Пакс Романа» (1946), Саламанка, Іспанія; Конгрес товариства студентів католицьких університетів (1946), Фрайбург, Швейцарія; і, «Пакс Романа» (1948), Спа. Еміграція в Канаду10 жовтня 1948 р. виїхав з Європи на нове приначення — на посаду протоігумена Української віце-провінції оо. Редемптористів у Канаді й Америці. Прибувши в Канаду, зайнявся не лише обов'язками нового уряду в Чині Найсвятішого Ізбавителя (ЧНІ), але й додав то тих обов'язків теж обов'язок професора морального богослов'я та Святого Письма в Духовній семінарії оо. Редемптористів у Вотерфорд, Онтаріо. З березня 1950 організував і очолив редакційну колегію богословського квартальника «Логос»; з жовтня 1950 прийняв обов'язки пароха в Східному Торонто. Єпископ і МитрополитДня 13 січня 1951 номінований апостольською столицею єпископом-помічником екзарха Манітобського екзархату. 29 червня 1951 одержав єпископські свячення в Катедрі святих Володимира і Ольги у Вінніпегу. З того дня о. Максим Германюк уже: титулярний єпископ Сіннський, вікарій єпископа Манітобського (1951). Дня 13 березня 1955 призначений апостольською столицею на єпископа-коад'ютора Манітобського (1955); 1 вересня 1956 після смерти дотеперішнього єпископа Василя Ладики, Максим Германюк став єпархом Манітоби, а з 3 листопада 1956 — Архієпископ-митрополит Вінніпезький та Глава УГКЦ в Канаді; з 16 грудня 1992 року — архієпископ-емерит[3]. Нагороди20 жовтня 1982 року канадський уряд нагородив митрополита Максима Германюка «Орденом Канади» ІІ ступеня (Офіцер ордену Канади)[4], який вручив йому генеральний губернатор Канади Едвард Шраєр[5]. 26 квітня 1994 р. отримав найвище відзначення від провінційного уряду Манітоби — Captain of the Order of the Buffalo Hunt[6]. Примітки
Джерела
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
