Слово «маг» запозичене з латинської мови (лат.magus, множина magi), куди потрапило з давньогрецької, де звучало як «магос» (грец.μάγος)[1]. Його поява пов'язана з назвою давньоперсидських зороастристських жерців під назвою «магуш» (𐎶𐎦𐎢𐏁) або представників племені з тією ж назвою[2][3]. Слово сходить до давньоперсидського кореня magu-, що прийшов з праіндоєвропейської мови і в ранній формі *magh означав «могти, бути в змозі». Перси могли принести слово «маг» також у давньокитайську мову, де воно набуло форми *Mᵞag («маг» або «шаман»)[4].
Найдавніша згадка магів у античній літературі належить Геракліту[5] в VI ст. до н. е., де він згадує їхні «нечестиві» обряди та ритуали[6]. Геродот століттям пізніше писав про магів як про плем'я мідійців[7] і про касту посередників між людьми та божеством[8]. На початку V ст. до н. е. від назви магів виникло слово «магея» (μαγεία) на позначення чаклунства. Звідти ж «магія»[9][10]. В грецьких текстах воно зазвичай має негативний відтінок, адже перси були ворогами греків. Звідси асоціації магів із шарлатанами[11].
У християнській культурі магами також називають трьох мудреців, які відвідали новонародженого Христа[12].