Лімбічна система (від лат.limbus — «межа, край, кордон») — сукупність певних структур головного мозку. Огортає верхню частину стовбура головного мозку, ніби поясом, і утворює його край (лімб). Бере участь у регуляції функцій внутрішніх органів, нюху, автоматичної регуляції, емоцій, пам'яті, сну, неспання тощо. Термін «лімбічна система» вперше введено в науковий обіг 1952 року американським дослідником Паулем Мак-Ліном.[1]
Отримуючи інформацію про зовнішнє та внутрішнє середовища організму, лімбічна система запускає вегетативні та соматичні реакції, що забезпечують адекватне пристосування організму до зовнішнього середовища і збереження гомеостазу.
Функції лімбічної системи
регуляція функції внутрішніх органів (через гіпоталамус);
формування мотивацій, емоцій, поведінкових реакцій;
відіграє важливу роль у навчанні;
нюхова функція;
організація короткочасної і довготривалої пам'яті;
участь у формуванні орієнтовно-дослідницької діяльності (синдром Клювера-Бьюсі);
організація найпростішої мотиваційно-інформаційної комунікації (мови);