|
Ліам Тьюгі (футболіст)
Ліам Тьюгі (27 квітня 1933 — 13 серпня 2016) — ірландський футболіст і тренер.[1][2] У 1950-х і 1960-х роках Тьюгі грав на позиції флангового лівого нападника за «Шемрок Роверс», «Ньюкасл Юнайтед» і збірну Ірландії. У 1959 році, граючи за збірну Ірландії, Тьюгі забив перший гол в історії чемпіонатів Європи. Після завершення кар'єри гравця Тьюгі став тренером і керував кількома клубами в Лізі Ірландії, включаючи Шемрок Роверс, Дандолк і Шелборн.[3] Він також очолював збірну Ірландії. У липні 1973 року він керував командою «Шемрок Роверс ХІ», яка зіграла з Бразилією в престижному товариському матчі, а в 1980-х роках він успішно тренував збірну Ірландії U-19. Згодом він обіймав посаду футбольного директора в «Хоум Фарм», перш ніж піти на пенсію у 2002 році. У жовтні 2007 року Тьюгі разом з іншими членами команди «Шемрок Роверс», яка шість разів поспіль вигравала Кубок Ірландії у 1960-х роках, був удостоєний почесної нагороди Футбольна асоціація Ірландії. Ранні рокиТьюгі народився в Іст-Воллі, робітничому районі Нортсайду Дубліна. Він був другим наймолодшим у сім'ї з шести хлопчиків. Його батько, Джеррі, помер, коли він був ще дитиною, і його та його п'ятьох братів виховувала мати, Сейді. Тьюгі грав у воротах на герлінгу за свою школу, Сент-Джозефс, і почав грати у футбол за Сент-Меріс Іст-Волл. Після закінчення школи Тьюгі спочатку працював складальником коліс для Royal Enfield, доставляв продукти та збирав дитячі коляски.[4] Клубна кар'єраШемрок РоверсУ серпні 1951 року, вразивши наставників «Роверс» у матчі молодіжного Кубка Ірландії за «Сент-Мері», Тьюгі підписав контракт із «Шемрок Роверс». Незважаючи на те, що він став найкращим бомбардиром сезону у складі молодіжної команди до 21 року, і найкращим бомбардиром другої команди, в Лізі Ірландії він з'явився тільки 7 березня 1954 року на стадіоні «Гленмалур Парк».Тьюгі справив настільки сильне враження, що всього за шість місяців його обрали до складу команди Ліги Ірландії, яка мала зіграти з командою Футбольної ліги. У 21-річному віці Тьюгі привернув інтерес як «Вест Бромвіч Альбіону», так і «Астон Вілли», але він вирішив залишитися в Роверс. Під керівництвом граючого тренера Педді Коуда він згодом став помітним членом успішної команди Роверс, яку прозвали «Колтс Коуда» (Кольти Коуда). У цеї період Роверс тричі вигравав Лігу Ірландії та двічі Кубок Ірландії. Вони також дебютували в єврокубках, і в 1959 році Тьюгі забив перший із чотирьох голів за «Роверс» на цьому рівні, коли забив другий гол у виїзній поразці 3-2 протиі «Ніцци» в Кубку чемпіонів.[5][6] 3 травня 1960 року був проведений контрольний матч проти «Ньюкасл Юнайтед». Тьюгі добре показав себе в цьому матчі й Чарлі Міттен підписав із ним контракт. Ньюкасл Юнайтед До 1960 року Тьюгі, якому вже виповнилося 27 років, зустрів і одружився зі своєю дружиною Шейлою й обзавівся трьома дітьми. Він дев'ять років грав за «Роверс» за сумісництвом, а зараз працював у компанії «Guinness» на пивоварні «Сент-Джеймс Гейт» (St. James's Gate Brewery). Саме в цей період у травні 1960 року він прийняв пропозицію від «Ньюкасл Юнайтед» грати в англійській лізі на постійній основі. Він дебютував 8 серпня 1960 року і за три роки в клубі провів 42 матчі та забив 9 голів.[4] Міжнародна кар'єраЗ 1955 по 1965 рік Тьюгі провів 8 матчів і забив 4 голи за збірну Ірландії. Він дебютував 10 жовтня 1955 року в складі «Шемрок Роверс» у товариському матчі проти Югославії, який закінчився поразкою з рахунком 4–1.Матч був суперечливим, оскільки Югославія була комуністичною державою, і архієпископ Дубліна Джон Чарльз Маккуейд бойкотував його на знак протесту проти переслідувань католицьких чиновників під час режиму маршала Тіто.[7] Свої наступні два матчі Тьюгі зіграв, граючи за «Ньюкасл Юнайтед». 5 квітня 1959 року Тьюгі забив свій перший гол за збірну Ірландії, відкривши рахунок у матчі проти Чехословаччиною на стадіоні «Дейлімаунт Парк», який завершився перемогою з рахунком (2–0). Цей матч був «попереднім раундом» відбору на перший Кубок європейських націй, а також був першою грою Ірландії в цьому змаганні. З того часу неодноразово повідомлялося, що гол Тьюгі став першим голом, забитим на чемпіонаті Європи; однак гол Анатолія Ільїна у вересні 1958 року в матчі першого туру за збірну СРСР проти Угорщини передував удару Тьюгі. Решта три голи Тьюгі на міжнародній арені були забиті в 1962 році. Його другий гол за збірну Ірландії був забитий у товариському матчі проти Австрії, який закінчився поразкою з рахунком 3–2. Потім він забив в обох матчах проти Ісландії під час кваліфікації до Кубка європейських націй 1964 року. Свою останню гру за збірну Ірландії Тьюгі провів 24 березня 1965 року в товариському матчі проти Бельгії.[8][9] Тренерська кар'єраШемрок РоверсУ 1963 році Тьюгі повернувся до «Шемрок Роверс» як тренер-гравець і допоміг клубу виграти дубль Лігу Ірландії та Кубок Ірландії. У 1964 році його призначили гравцем-тренером «Роверс» і згодом він привів команду, до складу якої входили, серед інших, Боббі Гілберт, Джонні Фуллам, Пет Данн, Френк О'Ніл, Мік Ліч і Педді Малліган, до чергової серії перемог у Кубку Ірландії між 1964 і 1969 роки. Т'юї також поповнив свою скарбничку голів у європейських змаганнях. У 1963 році під час гри на Кубку ярмарків проти «Валенсії» він забив у нічиїй 2–2. Він забив ще раз у 1965 році, в іншій грі Кубка Ярмарок проти «Реал Сарагоса», яка завершилася з рахунком 1–1. Однак кульмінація його європейських подвигів припала на 1966 рік, коли «Роверс» був близький до того, щоб вибити майбутніх переможців «Баварію» з Кубка володарів європейських кубків. Після того, як «Баварія» зіграла внічию 1–1 на «Делімаунт Парк», голи Боббі Гілберта та Тьюгі дозволили «Роверс» відігратися з рахунку 2–0 під час виїзного матчу. «Роверс» вигравали нічию за голами на виїзді, коли пізній гол Герда Мюллера приніс Баварії перемогу з рахунком 3–2 і вихід до наступного раунду. Загалом він провів 16 матчів і забив 4 голи за «Роверс» у єврокубках.[5][6] Влітку 1967 року Тьюгі також грав за «Роверс» і керував ними, коли вони виступали під назвою «Бостон Роверс» у лізі Об'єднаної футбольної асоціації.[10] У червні 1972 року він повернувся до «Роверс» на другий термін на посаді тренера, але 20 грудня 1973 року подав у відставку. ДандолкУ 1969 році Тьюгі був призначений тренером «Дандолка», перейшовши туди з роботи в «HB Ice Cream». 16 вересня вони програли «Ліверпулю» з рахунком 10–0 у Кубку Ярмарків. Під час роботи на «Оріель Парк» він також був директором клубу. Тьюгі очолював «Дандолк» до 1972 року, привівши команду до перемоги в Кубку Лейнстера старших команд у 1971 році та в Кубку Ліги Ірландії у 1972 році. Збірна ІрландіїУ 1971 році Тьюгі був призначений тренером збірної Ірландії.Його перша гра на цій посаді відбулася 10 жовтня 1971 року, коли збірна Ірландії зазнала поразки на виїзді від Австрії з рахунком 0:6. Гра, відбірковий матч до чемпіонату Європи, була призначена на неділю, на наступний день після повноцінної програми чемпіонату Англії. Змушений виставити команду, що складалася переважно з гравців Ліги Ірландії, Т'юї вирішив, що це більше не повториться. Він зажадав, щоб усі майбутні матчі проводилися в середу, і протягом наступних місяців він подорожував Англією та розпочав переговори з тренерами різних команд, щоб звільнити своїх зіркових гравців для участі в майбутніх міжнародних матчах. 4 січня 1972 року, у другій грі під керівництвом Т'юї, Ірландія перемогла західнонімецьку Олімпійську збірну XI з рахунком 3:0. У червні 1972 року Т'юї повіз збірну Ірландії до Бразилії, щоб взяти участь у Кубку Незалежності Бразилії.[11] Там вони зіграли чотири здобувши переконливі перемоги над Іраном та Еквадором. Тьюгі також очолював збірну Ірландії під час відбіркових матчів до Чемпіонату світу з футболу 1974 року. Втративши через травми Джонні Джайлса та Педді Маллігана, а також Дона Гівенса, якого не відпустив «Квінз Парк Рейнджерс», 18 жовтня 1972 року збірна Ірландії була обіграна Радянським Союзом з рахунком 2–1. Однак через місяць, Джайлс повернувся і надихнув Ірландію на перемогу над Францією з рахунком 2:1. 13 травня 1973 року поразка від радянської збірної з рахунком 0:1 фактично позбавила Ірландію шансів потрапити на чемпіонат світу. 19 травня 1973 року у матчі-відповіді проти Франції Тьюгі востаннє очолив збірну Ірландії.. Після одинадцяти ігор на чолі збірної Т'юї подав у відставку. Одночасно з керівництвом збірною Ірландії, Т'юї також керував «Шемрок Роверс» і працював регіональним менеджером з продажу морозива «HB Ice Cream». Тепер він був батьком шістьох дітей, і фінансові труднощі змусили його залишити роботу в збірної Ірландії, де він отримував лише 500 фунтів стерлінгів на рік.[9] Збірна Ірландії U-191981 року Тьюгі повернувся до міжнародного футболу після 6 років управління Дублінським університетом і зайняв неоплачувану посаду тренера збірної Ірландії U-19. Він також керував клубом «Шелборн». Одним зі своїх помічників він призначив Браяна Керра. Збірна Ірландія з футболу серед юнаків до 19 років кваліфікувалася на чемпіонат Європи з футболу 1982 року. Вони знову кваліфікувалися на чемпіонат Європи з футболу серед юнаків до 18 років 1983 року, де, незважаючи на те, що залишилися непереможними в групі, до якої входила переможниця чемпіонату Франція, не вийшли в наступний раунд. Під час Чемпіонату Європи 1984 року серед юнаків до 18 років Тьюгі вивів команду, у складі якої були Деніс Ірвін і Браян Муні, до півфіналу, де вони програли збірній Радянському Союзу. Зрештою вони фінішували четвертими, програвши матч за третє місце Польщі, і це дало їм право на участь у молодіжному чемпіонаті світу з футболу 1985 року. Це був найкращий результат будь-якої ірландської команди на міжнародних змаганнях, доки Керр не привів команду U-19 до перемоги на тих же змаганнях у 1998 році. У лютому 1986 року Тьюгі подав у відставку з посади тренера U-19 після того, як відчув невдоволення з боку Джека Чарльтона, головного тренера збірної команди Ірландії. Під час командної розмови в перерві Чарльтон нібито взяв на себе відповідальність і відсторонив Тьюгі .[9][12] СтатистикаГоли Інтерліги
Титули і досягненняЯк гравця
Кубок Ленстера серед старших (6): 1955, 1956, 1957, 1958, 1964, 1969 Кубок Дубліна (1): 1966–67 SWAI Особистість року (1): 1965–66 Як тренера
Кубок Ленстера серед старших (1): 1971 Примітки
Література
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
