Любич-Парахоняк Олександра Іванівна

Любич-Парахоняк Олександра Іванівна
Зображення
Основна інформація
Дата народження	14 березня 1892(1892-03-14)
Місце народження	м. Івано-Франківськ (Галичина)
Дата смерті	23 лютого 1977(1977-02-23) (84 роки)
Місце смерті	м. Винники
Поховання	Винниківський цвинтар
Професії	музикантка
Освіта	Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка і Музичний університет Фридерика Шопена
Співацький голос	сопрано
Жанри	сопрано

Олекса́ндра Іва́нівна Лю́бич-Парахоня́к (14 березня 1892, Станиславів — 23 лютого 1977, Винники, Львівська область) — українська оперна співачка (лірико-драматичне сопрано), акторка.

Життєвий і творчий шлях

Народилася 1892 року в Станиславові. Її батько, Іван Парахоняк, був залізничним службовцем і мав дуже гарний тенор. Першу свою роль юна Олеся зіграла в опері Лисенка «Зима і Весна, або Снігова краля». З 1905 року переїхала до Львова. Нею зацікавилися місцеві музичні кола, а мистецтвознавці почали називати її «атракцією» солідних концертів. На одному з них 1911 року, де пліч-о-пліч з Олександрою Любич-Парахоняк виступала вже досвідчена на той час Соломія Крушельницька, на неабиякий талант Олесі звернули увагу музичні критики.

Олександра Любич-Парахоняк в образі.

Навчалась у 1912—1914 рр. у Львівській та Варшавській (в О. Мишуги) консерваторіях. У Львівській опері дебютувала 1917 року в опереті Целлера «Штигар». Виступала в театрах Кракова, Катовиць, Познані, Торуня, Бидгоща. Глядачі запам’ятали її в образах Чіо-Чіо-Сан («Мадам Баттерфляй»), Маргарити («Фауст»), Мімі («Богема»). Їй призначали здебільшого драматичні партії. Виконувала партії Оксани («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), Наталки («Наталка Полтавка» Лисенка), Татьяни, Йоланти («Євгеній Онєгін», «Іоланта» Чайковського), Гальки та Аїди (однойменні опери Монюшка й Верді). Співала в хорах товариства «Боян» і «Бандурист». Понад 20 років співачка концертувала оперними сценами світу. Вистави з її участю були шалено популярними.

У 1930-х роках театр у Познані закрили, і співачка залишилася без роботи. 1932 року О. Любич-Парахоняк поселилася у Винниках, іноді брала участь в окремих концертах, а в 1937 р. назавжди залишила сцену. У Винниках співачка влаштувалась працювати на тютюновій фабриці. Поступово співачку забули. Лише в 1950-х роках її постаттю починає займатися дослідник Іван Деркач.Якщо в 1920—1930-х рр. вона ще фігурує у пресі, то пізніше її ім’я повністю зникає з газетних шпальт, а відтак і зі світського життя.

Померла 23 лютого 1977 року у Винниках.

Пам'ять про співачку

• На честь Олександри Любич-Парахоняк названа одна з вулиць Винників.

• У Винниківському історико-краєзнавчому музеї створено експозицію з нагоди 115-ї річниці з дня народження та 30-ї річниці з дня смерті співачки. Експонуються речі з особистого архіву: ноти, офіційні документи, листи, афіші, вирізки з газет. На жаль, записи голосу Любич-Парахоняк не збереглися.

Сучасники співачки про її творчість

Прегарний голос, непохитна музикальність, симпатична зовнішність. М’яке, легке, проте велике сопрано, зразкова техніка, сполучена з виразною дикцією. Голос наскрізь ліричний і нагадує спів соловейка.

Джерела та література

• Історія вокального мистецтва / О. Д. Шуляр : [монографія] : Ч.ІІ. – Івано-Франківськ, «Плай» 2012. – С.328-329
• http://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=106 [Архівовано 3 листопада 2011 у Wayback Machine.]
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Байцар Андрій.Видатні винниківчани: Науково - краєзнавче видання / А. Л. Байцар. – Львів-Винники, 2012. – 88 с.
• Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники: Друксервіс, 2016. — 312 с.
• Байцар Андрій. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.

Посилання

• Любич-Парахоняк Олександра Іванівна // Українська музична енциклопедія / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2011. — Т. 3 : [Л – М]. — С. 233-234.