uk %D0%9B%D1%83%D0%BF%D1%96%D0%B9%D1%87%D1%83%D0%BA %D0%92%D1%96%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80 %D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Зовнішні відеофайли
	Віктор Лупійчук успадкував любов до різьбярства від батька. «Мистецтво жити» на YouTube // Суспільне Тернопіль. — 2021. — 13 грудня.

Віктор Лупійчук
Віктор Лупійчук
Віктор Володимирович Лупійчук
Народився	9 листопада 1960; Тернопіль, Українська РСР, СРСР
Помер	9 липня 2023 (62 роки)
Громадянство	УРСР → Україна
Національність	українець
Alma mater	Тернопільська обласна премія імені Ярослави Музики
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лупійчук.

Віктор Володимирович Лупійчук (9 листопада 1960, м. Тернопіль — 9 липня 2023^[1]) — український різьбяр по дереву. Син Володимира Лупійчука. Дипломи і премії виставок (1987, 1988, 1989, 1999).

Життєпис

Закінчив Тернопільський педагогічний інститут (1981). Різьбленню навчався у батька. Працював у Тернополі керівником гуртків різьби по дереву в Палаці піонерів (1982—1993) та в центрі дитячої творчості, керівником відділу школи народних ремесл (1993—2004).

Помер 9 липня 2023 року.

Похований 11 липня 2023 року в селі Гаях-Розтоцьких Тернопільського району^[2].

Творчість

Учасник виставок у містах Тернопіль (1983, 1985-2000), Київ (1982, 1984—1985, 1987—1988, 1994, 2000), Москва (1982, 1987; нині РФ), Слівен (1982; Болгарія), Збаражі (2013). автор дерев'яних іконостасів у храмах Тернополя (церква Зарваницької Матері Божої, церква Святих благовірних князів Бориса і Гліба).

Скульптури: «Гопак» (1982), «Святослав» (1983), «Гамалія», «Т. Шевченко» (обидві — 1984), «Нестор-літописець» (1988), «Волох» (1988; 2003), «Уперед» (1992), «Перемога» (2000), «Бандурист» (2004), «Боже, Україну храни» (2010); серія рельєфів на Шевченківську тематику (2013). Твори — в Тернопільському обласному художньому музеї, церквах, бібліотеках, приватних колекції автора.

Нагороди

Тернопільська обласна премія імені Ярослави Музики (2021, посмертно) — автор циклів дерев’яних скульптур, присвячених історії України та на сакральну тематику^[3].

Примітки

↑ Ірина Моргун (10 липня 2023). Помер різьбяр по дереву з Тернопільщини, який понад 20 років навчав дітей. Суспільне Новини. Процитовано 10 липня 2023.
↑ Ірина Терлюк (11 липня 2023). «Він був "акумулятором", який рухав нас»: у Тернополі поховали різьбяра Віктора Лупійчука. Суспільне Новини. Процитовано 12 липня 2023.
↑ Визначено лауреатів обласних премій у галузі культури за 2021 рік. Сільський господар. 26 жовтня 2023.

Джерела

Гриб, А. Лупійчук Віктор Володимирович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 427. — ISBN 966-528-199-2.
Гриб, А. Барвисті джерела. — Тернопіль : Амбер, 1998. — 150 c.

Приступа, І. Майстер з дерев'яних ангелів // 20 хвилин. — 2009. — 20 берез. — С. 18.
Сирник, І. Майстер ангелів // Експрес. — 2009. — 24-25 берез. — С. 12.
Мар'янів, Н. Вчився на вчителя, став різьбярем // Місто. — 2009. — 25 берез. — С. 7.
Сагаль, О. Віктор Лупійчук: «Коли дивлюся по телевізору виступи відомих політиків, бачу в них у кабінетах свої роботи» // Нова Тернопільська газета. — 2009. — 19-25 серп. — С. 6.
Якель, Р. У його творчості — історія народу // Культура і життя. — 2020. — № 22 (27 листоп.). — С. 10.
Терлюк, І. «Мистецтву різьби мене вчило саме життя»: історія митця з Тернопільщини [Архівовано 20 лютого 2022 у Wayback Machine.] // Суспільне Новини. — 2022. — 3 лютого.