Лондонська угода[1] — угода, підписана в Лондоні 19 квітня 1839 року представниками Великої Британії, Австрії, Франції, Пруссії, Росії та Нідерландів. Відповідно до цієї угоди європейські держави визнавали та гарантували незалежність і нейтральний статус Бельгії, а також підтвердили незалежність Люксембургу. Широкої відомості за часів Першої світової війни набула нищівна оцінка цієї угоди німецького канцлера фон Бетман-Гольвега, який називав Лондонську угоду «клаптиком паперу», що використовувалось в антинімецькій пропаганді країн Антанти.
З 1815 року Бельгія стала частиною Об'єднаного королівства Нідерландів. Відповідно до угоди, з південних провінцій цього королівства було утворено Бельгійське королівство, а провінція Лімбург була розділена на бельгійську та нідерландську частини.
Зеландська Фландрія була відокремлена від Бельгії та увійшла до складу нідерландської провінції Зеландія, оскільки голландці не бажали, щоб бельгійці могли контролювати гирло Шельди; натомість їм довелось гарантувати вільну навігацію Шельдою до Антверпена.
↑також відомя як Перший Лондонський договір, Перша Лондонська угода, Конвенція 1839, Договір про розділення, П'ятикратний договір 1839, або Договір XXIV статей
Джерела
Calmes, Christian (1989). The Making of a Nation From 1815 to the Present Day. Luxembourg City: Saint-Paul.
Omond. G. W. T. "The Question of the Netherlands in 1829–1830," Transactions of the Royal Historical Society (1919) pp. 150–171 JSTOR3678256
Schroeder, Paul W. The Transformation of European Politics, 1763–1848 (1994) pp. 716–18
Kreins, Jean-Marie (2003). Histoire du Luxembourg(фр.) (вид. 3rd). Paris: Presses Universitaires de France. ISBN978-2-13-053852-3.