Лисицький Дмитро Михайлович

Лисицький Дмитро Михайлович
Народився	27 листопада 1974(1974-11-27)  Бурлацьке^[d], Благодарненський район, Ставропольський край, РРФСР, СРСР
Помер	26 березня 2023(2023-03-26) (48 років)  Ставрополь, Росія
Країна	СРСР  Росія
Діяльність	офіцер
Alma mater	Ставропольський державний аграрний університет і Belgorod University of Cooperation, Economics and Law^d
Учасник	Грузино-абхазький конфлікт, Дагестанська війна, Друга чеченська війна, Війна на сході України, російське вторгнення в Україну (з 2022), Боснійська війна і бій під Іловайськом
Військове звання	Підполковник
Нагороди

Лисицький Дмитро Михайлович (27 листопада 1974(1974-11-27) , Бурлацьке^[d], Ставропольський край  — 26 березня 2023(2023-03-26) , Ставрополь ) — російський офіцер, підполковник збройних сил Росії[1]. Герой Російської Федерації.

У 2014 році командував розстрілом українських військових у боях за Іловайськ, обіймаючи посаду командира 1-го батальйону 247-го десантно-штурмового полку РФ.[2]

Біографія

Народився в сім'ї робітників індикофабрики Михайла Дмитровича та Лідії Петрівни Лисицьких. Росіянин. Закінчив середню школу. В 1991 вступив до Ставропольського сільськогосподарського інституту за спеціальністю «зоотехнія».

Призваний до Збройних сил Російської Федерації в лютому 1993 року. Строкову службу проходив у 247-му десантно-штурмовому кавказькому козацькому полку 7-ї гвардійської десантно-штурмової Червонопрапорної ордена Кутузова дивізії, дислокованої в Ставрополі. Після закінчення терміну служби залишився на надстрокову.

За час служби брав участь у бойових операціях в Абхазії (1993), Дагестані (1999), Чечні (1999—2000).

У 1998 році заочно закінчив Ставропольську державну сільськогосподарську академію, отримавши спеціальності зооінженера та інженера-маркетолога.

У квітні 2000 року сержант Лисицький уклав контракт та продовжив військову службу у своїй частині на посаді механіка-радіотелефоніста взводу зв'язку. У червні у складі російських миротворчих сил спрямований до Боснії та Герцеговини. Протягом півтора року проходив службу на посаді розвідника-снайпера розвідувальної роти 1-ї окремої повітрянодесантної бригади.

Після повернення до Росії, продовжив службу в 247-му полку, у складі якого вирушив на виконання бойових завдань до Чеченської Республіки (2001—2004), до Абхазії в період збройного конфлікту з Грузією та інші регіони.

2004 року закінчив Ставропольську філію Бєлгородського університету споживчої кооперації за спеціальністю «економіст-менеджер з економіки та управління».

З присвоєнням офіцерського звання лейтенанта Лисицького було призначено на посаду командира взводу. Надалі заміщав посади: командир зенітно-ракетного взводу десантно-штурмового батальйону, заступник командира десантно-штурмової роти, командир десантно-штурмової роти, заступник командира десантно-штурмового батальйону.

У 2014 році брав участь в операціях із забезпечення безпеки Олімпійських та Паралімпійських ігор у Сочі.

Лисицький продовжував нести військову службу на посаді командира 1-го десантно-штурмового батальйону 247-го полку, що дислокувався у Ставрополі[3]. Брав активну участь у заходах у сфері військово-патріотичного виховання молоді[4][5].

Смерть

Російські ЗМІ повідомили, що Дмитро Лисицький наклав на себе руки 26 березня 2023 року, застрелившись у своїй квартирі в Ставрополі[6]. Водночас, український журналіст Юрій Бутусов заявив, що Лисицького ліквідували українські військові.[2][7]

Нагороди та спеціальні звання

• Медаль Суворова (2000)
• Медаль ордену «За заслуги перед Батьківщиною» 2-го ступеня з мечами (2003)
• Медаль «За бойові заслуги»
• Медаль «За відзнаку у військовій службі» 3-го, 2-го і 1-го ступеня (20 років)
• Звання «Герой Російської Федерації» (22 січня 2015) — «за героїзм, мужність і відвагу, виявлені при виконанні військового обов'язку.»
• Почесний громадянин Благодарненського муніципального району Ставропольського краю (22 червня 2017)[8][9][10]

Родина

Був одружений, лишилося двоє синів.

Джерела

• Лисицький у базі даних центру "Миротворець"

Примітки

1. Надежда Рогальская (21 вересня 2022). ВСУ ликвидировали на Донбассе звезду роспропаганды подполковника Аксенова. StopCor (рос.). Процитовано 26 березня 2023. 
2. Ірина Кутєлєва-Коваленко, ред. (27 березня 2023). Причетний до Іловайського котла. ЗМІ РФ стверджують, що підполковник Лисицький скоїв самогубство. nv.ua. НВ. Процитовано 29 березня 2023. 
3. Из солдат — в комбаты [Архівовано 2018-01-01 у Wayback Machine.] / Центральный печатный орган Министерства обороны РФ газета «Красная Звезда», 24 октября 2017 года
4. Встреча юнармейцев города с Героем России Дмитрием Михайловичем Лисицким [Архівовано 2018-01-14 у Wayback Machine.] / Комитет образования администрации города Ставрополя, 5 декабря 2017 года
5. 41-й финал краевой игры «Зарница» стартовал в Пятигорске^[недоступне посилання з Октябрь 2018] / Информационный портал «Молодежь Ставрополья», 24 июня 2015 года
6. Герой России подполковник Дмитрий Лисицкий покончил с собой. gazeta.ru (рос.). Процитовано 27 березня 2023. 
7. Марина Погорілко (27 березня 2023). Не загинув в Україні, а застрелився вдома: у РФ видали свою версію смерті комбата Лисицького, який "відзначився" під Іловайськом. news.obozrevatel.com. Обозреватель. Процитовано 29 березня 2023. 
8. Герой России Дмитрий Лисицкий — Почётный гражданин района [Архівовано 2017-08-22 у Wayback Machine.] / Газета Благодарненского городского округа Ставропольского края, 28 июня 2017 года
9. Звание почетного гражданина Благодарненского района присвоено Дмитрию Лисицкому [Архівовано 2018-01-01 у Wayback Machine.] / Ставропольская Правда, 22 июня 2017 года
10. Дмитрию Лисицкому присвоено звание «Почетный гражданин Благодарненского района» [Архівовано 2017-06-25 у Wayback Machine.] / Информационный портал Ставропольского края, 22 июня 2017 года