|
Лисенко Микола Григорович
Мико́ла Григо́рович Ли́сенко (6 березня 1927, с. Побединське, Вороніжчина — 1 березня 2014, Бровари) — український громадський і політичний діяч, історик, дослідник радянських репресій — таємниці поховань у Биківнянських могилах. Був першим головою Народного Руху України у Броварах, одним із фундаторів Українського товариства «Меморіал». Почесний громадянин міста Бровари. ЖиттєписМикола Лисенко народився 6 березня 1927 року на українських теренах Вороніжчини, в заможній родині селян-ремісників.[1][2] На початку 1930-х родину Лисенків комуністи зарахували до «куркулів», у 1931 році репресували й вислали. У 1931—1947 роках сім'я поневірялася на засланні в Сибіру[2] та Казахстані[3]. Половина родини там загинула.[1] Під час Другої світової війни, починаючи з 16-річного віку, Микола навчався у ремісничому училищі на токаря. Закінчивши, став майстром у цьому ж училищі, навчав інших. На фронт не потрапив, бо був заброньований. Склав екстерном іспити за восьмий клас і отримав свідоцтво.[3] У 1947 році закінчив десять класів. Цього року переїхав до Воронежа, де навчався в сільськогосподарському інституті за фахом економіста-аграрника. 1952 року із відзнакою закінчив інститут.[1][3] У 1952 році за власним бажанням, як відмінник, направлений на роботу до Київської області, у Київську агролісомеліоративну експедицію. Працював ґрунтознавцем.[3] Будучи повністю зросійщеним, повернувся в Україну, де тривалий час дерусифіковувався та відновлював українську національну свідомість.[1][2] У 1954 році оселився в Броварському районі. Працював у Броварській машинно-тракторній станції агрономом-овочівником в колгоспі ім. Кірова в селі Велика Димерка.[3] У 1954 році отримав земельну ділянку в Броварах.[3] У 1957 році почав працювати в науково-дослідному інституті «УкрНДІГіМ» у Києві.[3] З 1962 року працював в інституті «Укрдіпроводгосп» у відділі економіки. Двічі під час роботи в інституті тривалий час перебував у закордонних відрядженнях. У 1963—1964 роках — у Тунісі, а у 1965—1967 — в Алжирі.[3] Із 1965 року постійно мешкав у Броварах.[4] У 1988 році вийшов на пенсію.[3] Громадсько-політична діяльністьДослідження Биківнянських могилУ середині 1980-х років Микола Лисенко взявся досліджувати поховання в селі Биківня. Спираючись на свідчення старожилів та архівні документи, подвижники на чолі з Миколою Лисенком організували широкий громадський рух для розкриття биківнянської таємниці. Під тиском неспростовних фактів у 1989 року четверта урядова комісія визнала, що в Биківні поховані жертви більшовицького терору, і що їх катували та розстрілювали у тюрмах Києва, а тіла вивозили у биківнянський ліс.[1][2] Громадська діяльністьМикола Лисенко був одним із фундаторів Українського товариства «Меморіал», кілька років був головою його виконкому, потім протягом 15-ти років головою товариства «Меморіал Київщини», в останні роки — почесним головою.[2] У Товаристві політв'язнів та репресованих відповідав за увічнення пам'яті жертв політичних репресій. Був першим головою Народного Руху України у Броварах.[1] Саме Микола Лисенко був ініціатором відзначення Дня пам'яті жертв політичних репресій на території Биківнянських могил.[2] У своєму будинку він створив Музей української старовини й побуту.[1] Політична діяльністьМиколу Лисенка тричі обирали депутатом Броварської міської ради.[2] ПублікаціїМикола Лисенко видав три книги про биківнянську трагедію та комуністичний режим в СРСР.[1][2]
Також Микола Лисенко видав кілька сотень статей про поховання у Биківні.[1][2] Родина
Загибель1 березня 2014 року Микола Лисенко разом із дружиною Нелею Щербиною загинули на вулиці Димитрова в Броварах унаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Їх збив автомобіль, коли ті переходили вулицю.[1][2][7] НагородиМикола Лисенко мав урядові нагороди.[7]
Також Микола Лисенко мав подяки від київського мера та київського губернатора; почесні грамоти, відзнаки, інші нагороди та подяки.[4] Примітки
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||
