Лепікаш Іларіон Автономович
Іларіон Автономович Лепікаш (3 листопада 1904 — 3 вересня 1937) — український геолог, автор праць із загальної та четвертинної геології, ґрунтознавства, геоморфології, геологічної зйомки, мінералогії, стратиграфії та палеонтології, корисних копалин, археології. ЖиттєписНародився 3 листопада 1904 року у селі Велика Бубнівка Проскурівського повіту Подільської губернії, нині Бубнівка Волочиського району Хмельницької області. У 1925 році закінчив Кам'янець-Подільський сільськогосподарський інститут, де був залишений в аспірантурі на кафедрі геології, мінералогії та ґрунтоутворення[1]. Кандидат геологічних наук (1936). Готував докторську дисертацію про геологію Нікопольського марганцевого басейну. З 1931 року очолював Комісію з вивчення четвертинного періоду ВУАН і був відповідальним редактором її друкованого органу — журналу «Четвертинний період»; У 1932—1937 рр. — працював завідувачем відділу кори вивітрювання та заступник директора з наукової роботи Інституту геології АН УРСР. У 1933—1934 рр. — в. о. директора Інституту геології УРСР. 9 червня 1937 разом з М. Світальським був заарештований. 2 вересня 1937 року Військовою колегією Верховного суду СРСР за ст. 54-6 КК УРСР 1927-60рр. (шпигунство); ст. 54-7 КК УРСР 1927-60рр. (економічна контрреволюція); ст. 54-8 КК УРСР 1927-60рр. (терористичний акт); ст. 54-11 КК УРСР 1927-60рр. (підготування до контрреволюційних злочинів) засуджений до розстрілу. 3 вересня 1937 року розстріляний в Києві. Реабілітований у 1956 році[2]. Автор наукових праць
Сім'я
сестри - Юстина Лепікаш, Анастасія Лепікаш, Меланія Лепікаш Література
Примітки
|