Леонюк Володимир Гнатович

Леонюк Володимир Гнатович
Народився16 серпня 1932(1932-08-16)
Критишин, Q11700260?, Дорогичинський повіт, Поліське воєводство, Польська Республіка
Помер14 грудня 2013(2013-12-14) (81 рік)
Львів, Україна
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Леонюк.

Володимир Гнатович Леонюк (16 серпня 1932, с. Критишин Дорогичинського повіту Поліського воєводства (нині Іванівський район Берестейської області, Білорусь) — 14 грудня 2013, Львів[1]) — український краєзнавець, громадський діяч, автор публікацій про Берестейщину, член Українського громадсько-культурного об'єднання Берестейської області[2]. Автор «Словника Берестейщини»[1][2]. Двічі був засуджений за участь в українському русі — 1952 року в Пінську і 1960 року в Києві[1][2].

Біографія

Народився 16 серпня 1932 року в селі Критишин на Берестейщині, у селянській родині[2][1][3]. Батько — Гнат Леонюк. У 1946 році батько Володимира відмовився стати агентом МВС, за що на родині Леонтюків поставили тавро «куркулів» і під виглядом збору податків суворо пограбували[3]. Здобув середню освіту[1].

У 1952 році, коли Володимир ще навчався в 10 класі, арештований за зберігання та розповсюдження націоналістичних листівок та україномовних віршів[4][5][3]. Того ж року засуджений Військовим трибуналом військ МВС Пінської області за статтями 70, 72 «б» Карного кодексу БРСР за звинуваченням у «антирадянській агітації» та «зраді батьківщини»[1][3]. Позбавлений волі на 25 років таборів і 5 років позбавлення прав[1]. Вся родина Леонтюка була вислана в Голодний Степ у Казахстан, де родина загинула[1][2][4][3].

Утримувався в таборах «Мінерального управління» у місті Інта (Комі АРСР), де був змушений працювати на вугільних копальнях[1][3]. Останній рік навчання закінчив на засланні[4]. Один з ініціаторів створення підпільної організації «Об'єднання» (1956—1959 роки) в Інті, де відбував покарання[3]. Рішенням Комісії Президії Верховної Ради СРСР в 1956 році достроково звільнений з табору без права покидати Інту[1][3]. У 1957 році одружився з Іриною Кулик, родом із с. Містки Пустомитівського району Львівської області[3][6].

У співавторстві з Василем Бучковським 1957 року написав «Інструкцію про правила конспірації при розповсюдженні революційної літератури», листівки «Українська молоде!», «Колгоспнику!», «Що таке радянська влада?»[3]. Створив листівку «Карпати обвинувачують», редагував листівки Василя Бучковського «40 років Жовтневого перевороту», «Чи ти бачиш…» і «Громадянине!»[3]. Він же склав зразок «Звіту» про роботу осередків, який, однак, з конспіративних міркувань, не поширювався[3]. Головний упорядник і автор збірника «Відгомін» (1958), для якого написав передмову і гостру статтю «КГБ і хамелеони»[3]. У збірнику «Відгомін» опубліковане чи не перше наукове дослідження Леонюка — «З неволі. З історії хановейського повстання»[3]. У цьому ж збірнику вміщена впорядкована ним та Василем Бучковським «Наша енциклопедія» — тлумачення деяких термінів, актуальні політичні анекдоти[3].

29 липня 1959 року за участь у підпільній українські організації «Об'єднання» заарештований та в 1960 році засуджений вдруге в Києві за звинуваченням у «зраді батьківщини», намірі відторгнути Україну від СРСР та з метою «реставрувати капіталістичні, буржуазні порядки»[1][2][3]. Леонюк визнав інкриміновані дії, але заперечував, що вони є злочинними. Засуджений до 12 років ув'язнення[1][3]. Перебував у таборах Мордовії[1][3], зокрема, на 7-й зоні у Сосновці Зубово-Полянського району[6].

У липні 1971 року звільнений і поселився разом з дружиною в селі Тернопілля у Львівській області[1][3]. Працював будівельником[1]. Згодом перебрався до Львова[1]. 1992 року реабілітований[3]. Опублікував низку статей та інтерв'ю про діяльність «Об'єднання». Найвагомішим творчим здобутком стала праця «Словник Берестейщини» у 2 томах, де зібрані матеріали з історії Берестейщини в загальноукраїнському контексті. Володимир Леонюк передав декілька десятків примірників в бібліотеки Білорусі, але тамтешня влада заборонила книгу як «націоналістичну»[6].

Помер 14 грудня 2013 року у Львові[1].

Доробок

Автор низки робіт[1][5]:

Публікував краєзнавчі дослідження про Полісся у журналах «Дзвін», «Український вісник», газетах «За вільну Україну», «Наше слово», «Над Бугом і Нарвою» та інших[1].

Деякі його статті[3]:

  1. Син Полісся з «розстріляного відродження»: До 100-річчя від дня народження Дмітра Фальківського // Дзвін. — 1999. — № 1. — С. 133—140
  2. Федір Одрач — український письменник з Берестейщини // Над Бугом і Нарвою № 3-4(31-32) 1997 [Архівовано 2 лютого 2019 у Wayback Machine.]
  3. Леонюк Володимир. На прю стає Об'єднання // Зона, 1994. — № 6. — С. 163—180.
  4. Поліська розмежувальна лінія // «Над Бугом і Нарвою» № 4(44) 1999 [Архівовано 2 лютого 2019 у Wayback Machine.]

Родина

Дружина — Ірина Кулик, уродженка села Містки Львівської області, чия родина також була вислана[3]. Брат дружини, Богдан Кулик, як і Леонтюк, був членом «Об'єднання»[3].

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х Морозюк В. Г. Леонюк Володимир Гнатович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
  2. ↑ а б в г д е Леонюк В. Словник Берестейщини. — Львів : Видавнича фірма «Афіша», 1996. — Т. 1. — С. 358. — ISBN 966-95063-0-1.
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю Василь Овсієнко (30 січня 2009). ЛЕОНЮК ВОЛОДИМИР ГНАТОВИЧ - Український національний рух (ua) . Дисидентський рух в Україні, Харківська правозахисна група. Архів оригіналу за 26 вересня 2017. Процитовано 13 січня 2020.
  4. ↑ а б в Володимир Леонюк. druzi.by. Таварыства ўкраінскай літаратуры пры СБП. Архів оригіналу за 16 грудня 2019. Процитовано 13 січня 2020.
  5. ↑ а б Наталка Бабіна (16 серпня 2018). Володимир Гнатович Леонюк. http://prosvit.org (укр.). ПроСВІТ. Архів оригіналу за 13 січня 2020. Процитовано 13 січня 2020.
  6. ↑ а б в Овсієнко В. Леонюк Володимир Гнатович. — Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 3. — Харків, 2011. — С. 1179-1183.

Посилання