Легітимізм

Легітимізм (від лат. lex й лат. legis як «закон»; звідси лат. legitimus — «законний»; фр. légitime) — політичний принцип, висунутий Шарлем Морісом Талейраном на Віденському конгресі 1814—15 для захисту територіальних інтересів Франції (збереження кордонів, що існували на 1 січня 1792 року) і протидії територіальним домаганням Прусії. Полягає у поверненні «законним» володарям втрачених ними територій і неприпустимості розпоряджатися ними, якщо легітимний володар формально від них не відмовився. Принцип легітимізму був відхилений через імперські плани царської Росії та Прусії. Термін «легітимізм» вживався в іншому значенні: у Франції після Липневої революції 1830 року легітимізм був гаслом політичної течії, що виступала за повернення до влади «законної» династії Бурбонів.

Крім руху прихильників династії, скинутої революцією 1830 р. у Франції, це — теорія, що визнає головним принципом державного устрою історичне право легітимною династії на владу (що виникла в Західній Європі — спочатку у Франції — на початку XIX ст.)[1].

Легітимізм є основою Священного союзу.
Існує також поняття демократичної легітимності (Доктрина Тобара)[2].

Див. також

Примітки

  1. ↑ Т. Ф. Ефремова Новый словарь русского языка. Толково- словообразовательный (онлайн версия) [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
  2. ↑ Stosunki-miedzynarodowe: Doktryna Tobara [Архівовано 4 липня 2015 у Wayback Machine.] (пол.)

Посилання

Логотип Вікітеки
Логотип Вікітеки
У Вікіджерелах є оригінали текстів
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Легітимізм

Джерела

  • Советская историческая энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия . Под ред. Е. М. Жукова. 1973–1982. (рос.)
  • Новый толково-словообразовательный словарь русского языка. Автор Т. Ф. Ефремова (рос.)
  • Толковый словарь русского языка под ред. Д. Н. Ушакова (рос.)