|
Левітан Юрій Борисович
Ю́рій Бори́сович Левіта́н (2 жовтня 1914 — 4 серпня 1983) — радянський актор, диктор. У роки німецько-радянської війни 1941—1945 читав зведення Радінформбюро і накази Верховного Головнокомандувача Й. В. Сталіна, і його голос став відомий кожному жителю СРСР. Саме Юрію Левітану, завдяки унікальному тембру голосу, було довірено оголошувати про перемогу і здобуття Берліна. Адольф Гітлер оголосив його особистим ворогом № 1 і обіцяв за його голову 250 тисяч марок[4][5]. Член КПРС з 1941 року. Народний артист СРСР (1980). БіографіяНародився 2 жовтня 1914 року в місті Владимирі у єврейській сім'ї. Його батько Бер Левітан працював в артілі кравцем, мати Марія була домашньою господаркою. До поезії, театру та співу його долучив дядько. Працював на Всесоюзному радіо з 1931 року. Читав текст у фільмі 1935 року «На Дунаї». Протягом усіх років війни Левітан зачитував щоденні фронтові звернення й накази Верховного Головнокомандувача. Восени 1941-го Левітан був евакуйований у Свердловськ (нині Єкатеринбург) разом з диктором Ольгою Сергіївною Висоцькою. Вести мовлення зі столиці до того часу стало технічно неможливо — всі підмосковні радіовежі були демонтовані, оскільки були хорошими орієнтирами для німецьких бомбардувальників. Уральська студія була розміщена в підвальному приміщенні, сам диктор жив у бараці поблизу на умовах цілковитої секретності, лише час від часу до нього приїжджали московські друзі. Інформація для радіовипусків надходила телефоном, сигнал ретранслювався десятками радіостанцій по всій країні, що не давало змоги запеленгувати головний радіовузол. Крім, власне, роботи в ефірі, диктор також озвучував документальні фільми, які монтувалися на цій же студії. У березні 1943-го Юрія Левітана таємно перекинули в Куйбишев, де вже розміщувався радянський радіокомітет. Інформацію про перебування диктора у Свердловську розсекретили лише через чверть століття. Про те, як виглядає головний диктор країни, знали небагато. Щоб убезпечити Левітана, в роки війни поширювали чутки про його зовнішність. Ця обставина мало не завадила промовленню довгоочікуваних для мільйонів людей слів — повідомленню про Перемогу, коли на площі всі чекали його оголошення, а він не міг проштовхнутися через натовп, і коли казав, хто він, йому не вірили. Останнє звернення Радінформбюро Левітан зачитав 15 травня 1945 року. «Приймання полонених німецьких солдатів на всіх фронтах закінчене», — сказав він. Післявоєнний періодПісля війни Левітан читав урядові заяви, вів репортажі з Червоної площі, з Кремлівського Палацу з'їздів, брав участь в озвучуванні фільмів, зокрема фільм 1982 року «Якщо ворог не здається…». У 1965—1983 роках читав текст у телепередачі «Хвилина мовчання». На Всесоюзному радіо вів передачу «Говорять і пишуть ветерани». Про смерть Сталіна, запуск першого штучного супутника Землі, політ Юрія Гагаріна та інші історичні події країна теж дізналася з повідомлень, зачитаних Левітаном. На початку 1970-х він несподівано перестав виходити в прямий ефір: керівництво визнало, що голос диктора, який оголошував про початок війни, асоціюється у населення з якимись надзвичайними подіями. Тоді Левітан став вести радіопрограми, озвучувати кінохроніку, читати дикторський текст до відомих кінофільмів. Помер у селі Бессоновка Бєлгородської області під час зустрічі з ветеранами Курської битви вночі проти 4 серпня 1983 року через зупинку серця, похований у Москві на Новодівочому цвинтарі. НагородиЦікаві факти
Галерея
Зразок голосу
Примітки
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
