Народився 7 жовтня1903 року у Києві. В 1924 році закінчив Київський інститут народної освіти. У 1924—1927 роках — аспірант, викладач Київської науково-дослідницької кафедри фізики. Від 1928 року працював у Ленінградському фізико-технічному інституті, з 1930 року очолював там відділ рентгенівської та електронної оптики, а з 1933 року — лабораторію дифракції електронів. Цього ж року опублікував монографію «Дифракция электронов». За результатами отриманих ним досліджень в 1935 році йому без захисту дисертації присудили вчений ступінь доктора фізико-математичних наук.
У лютому 1935 року був заарештований за «участие в к/р группе мистического толка», а в липні цього ж року засуджений на 5 років заслання до Архангельська (реабілітований 15 липня1957 року). В 1935—1939 роках — працював завідувачем кафедри Архангельського медичного інституту. Від 1939 року — завідувач відділом напівпровідників Інституту фізики АН УРСР.
У 1941 році експериментально відкрив p-n перехід у закисі міді. Того ж року Лашкарьов опублікував результати своїх відкриттів у статтях «Дослідження замикаючих шарів методом термозонда» і «Вплив домішок на вентильний фотоефект у закису міді» (в співавторстві зі своєю колегою К. М. Косоноговою). У роки радянсько-німецької війни разом з Інститутом фізики АН УРСР був евакуйований до Уфи.
Перебуваючи у Сибіру під час війни, Лашкарьов розробив купроксні діоди для армійських радіостанцій і домігся їх промислового випуску на заводі в Уфі. Після відвоювання Києва разом з інститутом повернувся в Україну. В 1944—1952 роках водночас з роботою в інституті завідував кафедрою фізики, а в 1952—1956 роках — новоствореною кафедрою фізики напівпровідників Київського університету.
↑Лашкарев Вадим Евгеньевич. Национальный технический университет Украины "Киевский политехнический институт имени Игоря Сикорского". {{cite web}}: |first= з пропущеним |last= (довідка)