Лакайль 8760

Lacaille 8760
Дані спостереження
Епоха J2000
Сузір’я Мікроскоп
Пряме піднесення 21г 17х 15.2697с[1]
Схилення -38° 52′ 02.502″[1]
Видима зоряна величина (V) 6.67[2]
Характеристики
Спектральний клас M0Ve[3][4]
Показник кольору (B−V) +1.395[3]
Показник кольору (U−B) +1.165[3]
Тип змінності спалахуюча зоря
Астрометрія
Променева швидкість (Rv) +20.7[4] км/c
Власний рух (μ) Пр.сх.: -3258.79[1] мас/р
Схил.: -1146.51[1] мас/р
Паралакс (π) 253.41 ± 0.80 мас[5]
Відстань 12.87 ± 0.04 св. р.
(3.95 ± 0.01 пк)
Абсолютна зоряна
величина (MV) 		8.69[2]
Фізичні характеристики
Маса 0.60[2] M☉
Радіус 0.51[6] R☉
Світність (болометрична) 0.072[7] L☉
Ефективна температура 3,800[8] K
Металічність −0,01±0.04[9]
Обертання 40 ± 12 days[10]
Обертальна швидкість (v sin i) 3.3[4] км/с
Інші позначення
AX Microscopii, AX Mic, GJ 825, HD 202560, LHS 66, CD-39°14192, GCTP 5117, HIP 105090.[3]
Посилання
SIMBADдані для HIP+105090
ARICNSдані для 01734

Лакайль 8760 (AX Мікроскопа) — червона карликова зоря в сузір'ї Мікроскопа . Це одна з найближчих до Сонця зір на відстані приблизно 12,9 світлових років, і найяскравіший карлик спектрального класу М на нічному небі Землі, хоча вона занадто слабка, щоб її можна було побачити без телескопа . При видимій величині +6,7, її може бути видно неозброєним оком лише у надзвичайно хороших умовах огляду на темному небі.
Вперше зорю на південному небі спостерігав французький абат Нікола Луї де Лакайль, коли працював в обсерваторії на мисі Доброї Надії[11]. Він включив зорю до каталогу, який було видано 1763 року, після його смерті.

Лакайль 8760 класифікували по різному — від спектрального класу K7 до M2. У 1979 році ірландський астроном Патрік Бірн виявив, що це спалахуюча зоря[12] і їй було надано позначення змінної — AX Мікроскопа. Як спалахуюча зоря вона відносно тиха, даючи спалахи в середньому менше одного разу на день.

Лакайль 8760 обертається в Галактиці з відносно великим ексцентриситетом орбіти — 0,23[13]. Близько 20 000 років тому зоря наближалася до Сонця на відстань 12 світлових років (3,7 парсека)[14]. Через порівняно невелику масу (60 % M☉), очікувана тривалість її існування становить близько 75 мільярдів років (7,5× 1010)[15], що всемеро перевищує тривалість існування Сонця.

Попри зусилля астрономів, станом на 2011 рік на орбіті навколо цієї зорі не було виявлено екзопланет[16].

Лакайль 8760 — один з найбільших і найяскравіших відомих червоних карликів, з масою близько 60 % маси Сонця і радіусом близько 51 % радіусу Сонця.

Примітки

  1. ↑ а б в г Perryman, M. A. C. та ін. (July 1997), The HIPPARCOS Catalogue, Astronomy and Astrophysics, 323: L49—L52, Bibcode:1997A&A...323L..49P.
  2. ↑ а б в The One Hundred Nearest Star Systems, RECONS, Georgia State University, архів оригіналу за 12 листопада 2007, процитовано 25 червня 2015.
  3. ↑ а б в г V* AX Mic -- Flare Star, SIMBAD, Centre de Données astronomiques de Strasbourg, архів оригіналу за 3 серпня 2020, процитовано 18 лютого 2011.
  4. ↑ а б в Torres, C. A. O. та ін. (December 2006), Search for associations containing young stars (SACY). I. Sample and searching method, Astronomy and Astrophysics, 460 (3): 695—708, arXiv:astro-ph/0609258, Bibcode:2006A&A...460..695T, doi:10.1051/0004-6361:20065602, S2CID 16080025. See the online data.
  5. ↑ van Leeuwen, F. (2007). HIP 105090. Validation of the new Hipparcos reduction. Архів оригіналу за 3 серпня 2020. Процитовано 12 червня 2017.
  6. ↑ Takeda, Genya та ін. (February 2007), Structure and Evolution of Nearby Stars with Planets. II. Physical Properties of ~1000 Cool Stars from the SPOCS Catalog, The Astrophysical Journal Supplement Series, 168 (2): 297—318, arXiv:astro-ph/0607235, Bibcode:2007ApJS..168..297T, doi:10.1086/509763, S2CID 18775378, архів оригіналу за 3 листопада 2012, процитовано 26 серпня 2011.
  7. ↑ Moro-Martín, A. та ін. (March 2015). Does the Presence of Planets Affect the Frequency and Properties of Extrasolar Kuiper Belts? Results from the Herschel Debris and Dunes Surveys. The Astrophysical Journal. 801 (2): 28. arXiv:1501.03813. Bibcode:2015ApJ...801..143M. doi:10.1088/0004-637X/801/2/143. S2CID 55170390.Vizier catalog entry [Архівовано 11 червня 2016 у Wayback Machine.]
  8. ↑ Gautier, Thomas N., III та ін. (September 2007), Far-Infrared Properties of M Dwarfs, The Astrophysical Journal, 667 (1): 527—536, arXiv:0707.0464, Bibcode:2007ApJ...667..527G, doi:10.1086/520667, S2CID 15732144.
  9. ↑ Lindgren, Sara; Heiter, Ulrike (2017). Metallicity determination of M dwarfs. Expanded parameter range in metallicity and effective temperature. Astronomy and Astrophysics. 604: A97. arXiv:1705.08785. Bibcode:2017A&A...604A..97L. doi:10.1051/0004-6361/201730715. S2CID 119216828. Архів оригіналу за 23 січня 2021. Процитовано 11 січня 2021.
  10. ↑ Byrne, P. B.; Doyle, J. G. (January 1989), Activity in late-type dwarfs. III - Chromospheric and transition region line fluxes for two dM stars, Astronomy and Astrophysics, 208 (1–2): 159—165, Bibcode:1989A&A...208..159B.
  11. ↑ Croswell, Ken (July 2003), The Brightest Red Dwarf, Sky & Telescope: 32, архів оригіналу за 1 лютого 2020, процитовано 18 лютого 2011.
  12. ↑ Byrne, P. B. (April 1981), Gliese 825 - A new flare star, Monthly Notices of the Royal Astronomical Society, 195 (2): 143—147, Bibcode:1981MNRAS.195..143B, doi:10.1093/mnras/195.2.143.{{citation}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  13. ↑ Allen, C.; Herrera, M. A. (April 1998), The Galactic Orbits of Nearby UV Ceti Stars, Revista Mexicana de Astronomía y Astrofísica, 34: 37—46, Bibcode:1998RMxAA..34...37A.
  14. ↑ García-Sánchez, J. та ін. (2001), Stellar encounters with the solar system (PDF), Astronomy and Astrophysics, 379 (2): 634—659, Bibcode:2001A&A...379..634G, doi:10.1051/0004-6361:20011330, архів оригіналу (PDF) за 24 липня 2018, процитовано 11 січня 2021.
  15. ↑ Despain, K. H. (December 1981), Low-mass evolution - Zero-age main sequence to asymptotic giant branch, Astrophysical Journal, Part 1, 251: 639—653, Bibcode:1981ApJ...251..639D, doi:10.1086/159510.
  16. ↑ Carson, J. C. та ін. (December 2011), Low-mass evolution - Zero-age main sequence to asymptotic giant branch, The Astrophysical Journal, 743 (2): 141, arXiv:1110.2191, Bibcode:2011ApJ...743..141C, doi:10.1088/0004-637X/743/2/141, S2CID 119270911.

Див. також

Посилання