uk %D0%9A%D1%83%D1%86%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE %D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B9 %D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Куценко Григорій Петрович
Куценко Григорій Петрович
	Куценко Григорій Петрович на заході з ушанування пам'яті загиблих у Соловецьких таборах
Народився	5 січня 1949; с. Іванівка, Ставищенський р-н, Київська обл.
Помер	16 вересня 2017 (68 років); м. Київ; ·хвороба серця
Громадянство	Україна
Національність	українець
Діяльність	громадський діяч
Відомий завдяки	політв'язень
Військове звання	старший лейтенант
Конфесія	православний християнин
У шлюбі з	Надія Михайлівна
Діти	донька Світлана
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

Григо́рій Петро́вич Куце́нко (нар. 5 січня 1949, с. Іванівка Ставищенського району Київської області — пом. 16 вересня 2017, м. Київ) — український громадський діяч, публіцист. Голова Київського товариства політв'язнів і репресованих.

Біографія

Григорій Куценко (Київ, 20.02.2015). Фото *Сергія Шевченка*

Народився 5 січня 1949 у с. Іванівка Ставищенського району Київської області, українець.

У 15 років виїхав до Києва навчатися в суднобудівному ПТУ. Закінчивши його, працював на суднобудівному заводі, жив у гуртожитку, закінчив вечірню школу.

1968 року призваний до армії, служив у ракетних військах, мав добру репутацію і направлений на річні курси політпрацівників, які закінчив на «відмінно». Екстерном склав 18 екзаменів за повний курс військово-політичного училища. В училищі Куценка прийняли в партію, присвоїли звання лейтенанта і направили на службу вже кадровим військовиком у Московський військовий округ.

Старший лейтенант, командир роти В/Ч 73723 проживав у Загорську Московської області.

Заарештований 6 серпня 1984. Під слідством перебував у Лефортовській в'язниці. Засуджений ВТ Московського ВО 15 лютого 1985, обв.: Ст. 70 ч. 1 КК РРФСР.

Інкримінували Куценку розповсюдження книжок О. Солженіцина, А. Зінов'єва, щоденникові записи, чернетки листів на захист А. Щаранського, Ю. Орлова та ін., усні висловлювання на політзаняттях, зокрема, що Україна може існувати й незалежно від СРСР.

Вирок: 4 роки ВТТ. Термін відбував у Пермських таборах. Указом ПВР СРСР від 18.06.1987 термін ув'язнення скорочено наполовину. Звільнений 12.01.1988. Реабілітований 05.03.1992 Головною військовою прокуратурою РФ.

Учасник серпневих 1991 р. подій у Москві на боці демократичних сил. Автор низки публікацій у пресі на гуманітарні й правозахисні теми.

З 1991 р. — член Демократичної партії України, з 1994 — голова секретаріату, заступник голови ДемПУ, з 2006 р. — голова Київського товариства політичних в'язнів та жертв репресій. Неодноразово брав участь у «Соловецьких прощах» у складі делегацій української громадськості, з 2010 р. — організатор поїздок української громадськості до меморіалів жертвам політичного терору в урочище Сандармох (Карелія) та на Соловки. Член правління громадської організації «Міжнародне об'єднання „Соловецьке братство“»^[1].

Мешкав і помер у Києві.

Бібліографія

Г. Куценко. Дякую тюрмі. Спогади і документи. — К.: Просвіта, 1998. — 136 с.
Вести из СССР. Т. 3. 1985–1986. — Мюнхен: Права человека. — 1985, 17-2. (рос.)
Вести из СССР. Т. 4. 1987–1988. — Мюнхен: Права человека. — 1987, 7-1, 11/12-2. (рос.)
Куценко Г. П. Дякую тюрмі. — Київ : Просвіта, 1998 — Кн. 2 : Сходинки до свободи : худож.-документ. оповідь. — 2007. — 106 с. — ISBN 966-8547-88-8

Примітки

↑ Шевченко С. В. Проща-2014 — з молитвою за Україну та її героїв // Наган-країна. — К.: Український пріоритет, 2019. — С. 42.

Джерела

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Куценко Григорій Петрович

Шевченко С. В. Проща-2014 — з молитвою за Україну та її героїв // Імперія терору. — К.: Фенікс, 2021. — С. 200, 204, 208. ISBN 978-966-136-780-6
Дисидентський рух в Україні [Архівовано 2 червня 2011 у Wayback Machine.]
Віртуальний музей ГУЛАГу [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]

[1] Шевченко С. В. Проща-2014 — з молитвою за Україну та її героїв // Наган-країна. — К.: Український пріоритет, 2019. — С. 42.

[1]