Куса мочі

Куса мочі
Походження Японія Редагувати інформацію у Вікіданих
Необхідні компонентиМочі Редагувати інформацію у Вікіданих
лат. Pseudognaphalium luteoalbum

Куса мочі (яп. 草餅 — «трава мочі») — японські солодощі, також відома як кусамочі або йомоґі мочі (йомоґі — рослина лат. Artemisia princeps). Вони виготовляються з мочі та листя йомоґі. Через розминання та додавання йомоґі, куса мочі набуває яскраво-зеленого кольору. Інтенсивність забарвлення залежить від кількості йомоґі. Вважається, що куса мочі має лікувальні властивості.

Може містити начинку, пасту адзукі[1][2].

Історія

Звичай використовувати йомоґі японці перейняли від китайців[3]. У документах зазначено, що дворяни їли куса мочі під час палацових подій в період Хейан. До періоду Хейан куса мочі виготовляли з Pseudognaphalium luteoalbum[4]. Потім люди почали готувати куса мочі з використанням йомоґі через його здатність підвищувати фертильність і лікувальні властивості. Ще однією причиною зміни інгредієнтів було те, що лат. Pseudognaphalium luteoalbum називається Хахако-ґуса, що буквально перекладається як «трава матері та дитини»[5]. Оскільки куса мочі споживали з побажання здоров'я та благополуччя матері та її дітей, додавання лат. Pseudognaphalium luteoalbum до куса мочі видавалося зловісним[6].

Починаючи з періоду Едо, куса мочі почали використовувати як підношення до Хіна-мацурі (Фестиваль дівчат, або Фестиваль ляльок)[3][2]. Причиною того, що куса мочі було обрано як підношення, був яскравий зелений колір солодощів, який представляє свіжу зелень. Іншою причиною, були лікувальні властивості йомоґі[7]. Йомоґі відомий своєю життєвою силою, що ускладнює його виведення. Куса мочі використовували як підношення з побажанням здоров'я та довголіття.

Лікувальні властивості

Ідея про те, що їжа може бути ліками, існує вже давно[8]. Йомоґі має історію лікарського використання не менше 2500 років. В японській стародавній літературі зазначено, що йомоґі можна застосовувати як кровоспинний засіб, ліки від діареї та для профілактики викиднів; його застосування практикується і донині. Йомоґі також містить багато активних інгредієнтів корисних для організму, тому він також відомий як «королева трав»[7]. Серед них — харчові волокна, хлорофіл, вітамін В1 і вітамін В2[7]. Йомоґі запобігає запорам, покращує роботу кишкового середовища та діє як антиоксидант[9]. Дослідження, проведене Регіональним технологічним центром харчової промисловості району Хоккайдо Токачі, стверджує, що йомоґі ефективно покращує кровотік шляхом розширення судин[9].

Йомоґі є членом родини айстрових, на яку у деяких людей є алергія.

  • Листя йомоґі.
    Листя йомоґі.
  • Листя йомоґі приготоване на пару перед додаванням до мочі.
    Листя йомоґі приготоване на пару перед додаванням до мочі.
  • Мочі після додавання йомоґі.
    Мочі після додавання йомоґі.

Примітки

  1. ↑ Masataka, Yamashita (15 вересня 2014). Wagashi: Little Bites of Japanese Delights (англ.). Marshall Cavendish International Asia Pte Ltd. ISBN 978-981-4561-95-2.
  2. ↑ а б Sanmi, Sasaki (18 жовтня 2011). Chado the Way of Tea: A Japanese Tea Master's Almanac (англ.). Tuttle Publishing. ISBN 978-1-4629-0036-7.
  3. ↑ а б 草餅の特徴・歴史・味 - 和菓子の季節.com. wagashi-season.com. Архів оригіналу за 2 листопада 2020. Процитовано 29 січня 2020.
  4. ↑ Ishihara, Masami (4 березня 2017). 【和菓子歳時記17】春の季語の1つ「草餅」で、季節の変わり目の厄払い. 家電 Watch (яп.). Архів оригіналу за 3 грудня 2020. Процитовано 29 січня 2020.
  5. ↑ 草餅を食べる由来と時期！美味しい作り方や驚きの栄養効能とは？. shikitari.net (яп.). 18 березня 2019. Архів оригіналу за 30 січня 2020. Процитовано 30 січня 2020.
  6. ↑ Itoh, Makiko (14 квітня 2018). Celebrating the spring with homemade Japanese sweets. The Japan Times (амер.). Архів оригіналу за 29 жовтня 2020. Процитовано 2 листопада 2020.
  7. ↑ а б в 草餅、その美しい緑に「春が来た！」と感じられる和菓子. 美しい日本の和菓子 (яп.). 4 грудня 2015. Архів оригіналу за 25 серпня 2018. Процитовано 29 січня 2020.
  8. ↑ Chen, Hanxi (2013). Medicinal Food of "Kusamochi" and its culture in Japan. NingenKagakuKenkyu. 26: 70.
  9. ↑ а б Minami, Keiko (6 березня 2014). よもぎ餅からよもぎ蒸しまで！ 女性の健康とよもぎ. [食と健康] All About (яп.). Архів оригіналу за 7 листопада 2020. Процитовано 30 січня 2020.