Курносов Юрій Олексійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Курносов.

Юрій Олексійович Курносов
Народився29 березня 1924(1924-03-29)
Конотоп, Чернігівська губернія, Українська СРР, СРСР
Помер3 вересня 1996(1996-09-03) (72 роки)
Київ, Україна[1]
КраїнаУкраїна Україна
Діяльністьісторик
Alma materІсторичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1951)
Галузьісторія
ЗакладНМІУ
Інститут історії України НАН України
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор історичних наук (1974)
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня
Грамота Президії Верховної Ради УРСР

Юрій Олексійович Курносов (29 березня 1924, Конотоп — 3 вересня 1996, Київ) — український історик, доктор історичних наук (з 1974 року), професор (з 1984 року).

Життєпис

Народився 29 березня 1924 року в місті Конотопі в родині залізничників. Учасник німецько-радянської війни. У 1951 році закінчив історичний факультет Київського університету, працював ученим секретарем Київського державного історичного музею, з 1955 року — в АН УРСР, з 1957 року — в Інституті історії АН УРСР, у 1957–1960 роках — редактор «Українського історичного журналу». 1960 року захистив кандидатську дисертацію на тему: «Становище селянства Правобережної України і класова боротьба в 40—50-х рр. XIX ст.». У 1960–1965 роках — молодший науковий співробітник відділів історії феодалізму та історії соціалістичного і комуністичного будівництва, у 1965–1985 роках — старший науковий співробітник відділів Історії міст і сіл УРСР та історії комуністичного будівництва, у 1985–1990 роках — завідувач сектору, з 1990 року — провідний науковий співробітник-консультант відділу історії культури українського народу. Захистив докторську дисертацію на тему: «Внесок інтелігенції Української РСР у комуністичне будівництво (1959—70)».

Нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, Грамотою Президії ВР УРСР. Помер у Києві 3 вересня 1996 року.

Наукова діяльність

Автор понад 170 наукових праць, у тому числі монографій:

  • «У навчанні та праці. Підготовка кадрів інтелігенції в Українській РСР» (Київ, 1964, у співавторстві);
  • «Роль інтелігенції України в комуністичному вихованні трудящих 1959–1965» (Київ, 1968);
  • «Інтелігенція Української РСР і науково-технічний прогрес. 1959–1970» (Київ, 1975);
  • «Інакомислення в Україні. 60-ті — перша половина 80-х рр. ХХ ст.» (Київ, 1994).

У різні роки брав участь у написанні близько 40 колективних праць, серед них:

  • «Історія Української РСР» в 2-х томах (Київ, 1967, том 2);
  • «Історія Української РСР» у 8-ми томах (Київ, 1979, том 8, книги 1 і 2);
  • «Історія Української РСР» у 10-ти томах (Київ, 1988, томи 9, 10);
  • «Історія Києва» (Київ, 1964, том 2; Київ, 1986, том 3, книга 2);
  • «Интеллигенция Советской Украины: Некоторые вопросы историографии и методологии исследования» (Київ, 1988, автор, відповідальний редактор);
  • «Нариси історії української інтелігенції (перша половина ХХ ст.)» у 3-х книгах (Київ, 1994, автор і відповідальний редактор).

Один із авторів підручника «Історія України» для учнів 10—11 класів (1989–1995, 5 видань).

Здійснював науково-методичну та науково-організаційну роботу при написанні та підготовці до видання 26-томної «Історії міст і сіл Української РСР» (українською і російською мовами).

Деякі праці вийшли англійською, угорською та румунською мовами.

Література

Джерела

  1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #170078558 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.