Широко поширений на сирих заплавних та торф'янистих луках, по берегах озер, річок, струмків, на низинних і перехідних болотах, в сирих і заболочених лісах. Може рости навіть в літоральному поясі при рівні води на 0,2 м вище рівня ґрунту. Часто зустрічається на межиріччі і заболочених просіках.
Куничник добре росте на пухких, добре аерованих, достатньо вологих ґрунтах, не схильних до занадто різких коливань температури і вологості в шарі, де розташовані кореневища і де виникають нові корені і пагони. Поширений на глейових і торф'яних ґрунтах різного ступеня підзолистості.
Ботанічний опис
Багаторічназлакова темно-зелена трав'яниста рослина із прямостоячим гіллястим стеблом 70-130 см заввишки. Листки вузьколінійні, шириною 2,5-5 мм, плоскі, злегка шорсткі, голі або зверху вкриті довгими і тонкими волосками. Язички 0,5-2,5 мм довжиною, тупі.
Кореневища міцні, солом'яного кольору, діаметром 1,5-2 мм. Зелене кореневище утворює пухкі дерновини. Додаткові корені зосереджені у вузлах кореневищ, по 8-15 в кожному з них. Коріння тонкі, міцні, густо вкриті кореневими волосками.
Суцвіття — негуста поникла волоть 10-12 см завдовжки з довгими тонкими гілочками. Колоски ланценті, фіолетові або бурувато-фіолетові, 4-5 мм довжиною. Колоскові луски ланцетні, довгозагострені. Нижні квіткові луски 2-2,75 мм довжиною, широколанцетні, з дуже слабо розвиненим, часто майже повністю редукованим остюком. Рудимент осі колоска відсутній або дуже короткий (до 0,5 см завдовжки), голий, рідше з відносно нечисленними волосками.
Куничник сіруватий — малоцінна в кормовому відношенні рослина, але зелене листя поїдають гуси, а восени і ранньою зимою — зайці. Рослину можна використовувати на сіно, але скошувати його потрібно до цвітіння, бо до кінця літа він швидко грубіє.
Як фітомеліоративна рослина рекомендується для укріплення берегів водойм. Волотисте суцвіття можна використовувати для оформлення сухих букетів.