Культурний код

Культурний код (англ. culture code) — набір стандартизованих чи нормативних конвенцій, очікувань чи означувальних практик у певній галузі, які були б знайомі представникам певної культури чи субкультури. Це спосіб, яким конкретна культура членує, категоризує, структурує, оцінює світ, що оточує членів певної національної лінгвокультурної спільноти; «сітка», яку культура «накидає» на навколишню дійсність. К.к. співвідносяться з древніми архетиповими уявленнями людини, або ж — сукупність знаків (символів), смислів та їхніх комбінацій, котрі наявні у будь-якому предметі культури певної національної лінгвокультурної спільноти. Знаходить вияв також у етнічній мові, мовній картині світу.[1]

Типи культурних кодів

  • Код культури біоморфний (гр. bios — життя + тorphё — форма) — код, у якому знайшли своє відображення уявлення певної національної лінгвокультурної спільноти про світ рослин, тварин. Біоморфний код культури тісно пов'язаний із стереотипами культури, сприйняттям і оцінкою у ї межах всього живого, що оточує людину.
  • Код культури духовний — код, у якому відображені моральні цінності й еталони, які пов'язані з ними базові позиції культури, такі як «добро-зло», «погано-добре» тощо. Духовний код культури повною мірою аксіологічний.
  • Код культури предметний — код, пов'язаний із стереотипами сприйняття і оцінювання певною національно-лінгвокультурною спільнотою того предметно-просторового світу, який оточує людину. Предметний код культури обслуговує, зокрема, метрично-еталонну сферу окультуреного світу.
  • Код культури соматичний (гр. soma — тіло) – код, у якому знайшли відображення функції різних частин тіла та їх оцінка. Соматичний код культури тісно пов'язаний з членуванням простору (кінотеатр під боком, іспити на носі, багатства під ногами тощо).
  • Код культурно-мовний у комунікації – єдність мовних і культурних знань, які виявляються у міжкультурній комунікації і втілюються у вербальних повідомленнях.

Наукові трактування

Американський мовознавець Роман Якобсон писав про те, що в структурі будь-якої мови міститься певна кількість різноманітних знаків, що є ефективним та економічним кодом. Під таким кодом він мав на увазі певні інваріанти, а також універсальні принципи, що дозволяють існувати мові як комунікативній системі, що регулюється самостійно.

Пізніше радянський літературознавець Юрій Лотман, спираючись на теорію семіосфери, підійшов до всієї культури як до знаково-комунікативної системи, ототожнив культурні коди і мову за принципом «Мова — це код плюс його історія».

Основою кодів, в розумінні французького філософа Мішеля Фуко, є відносини в світі речей, які описуються в образній і метафоричній формі, як відносини місця, припасованості, зіткнення, симпатії, подібності і т. д.

«Основні коди будь-якої культури, що керують мовою, визначають для кожної людини емпіричні порядки, із якими він буде мати справу і в яких він буде орієнтуватися» — М. Фуко.

На думку російської соціологині Тамари Дридзе, знаки комунікативні за своєю природою і функціями. «Граючи» елементарними знаками, вводячи їх в ті чи інші зв'язки (а смислова інформація криється саме в цих зв'язках) і, перетворюючи за задумом спілкування накопичені знання, люди формують освіти (смислові, світоглядні) вищого порядку.

Роботи Фердинана де Сосюра дозволяють бачити коди в численних культурних текстах. У цьому випадку дослідник говорить про культурний код, який становить «тканину» тексту культури, сукупність знаково-символьних систем, смисли і значення яких людина постійно «зчитує», розшифровує.[2]

Значення кодів у культурі

Коди в культурі складають упорядковану множину взаємопов'язаних між собою приписів, стандартів, обмежень і установок по відношенню до різних видів діяльності (комунікативної, технологічної, семантичної, аксіологічної, пізнавальної, естетичної і т. д.), центральна ланка яких становить безліч знаків (символів), смислів і їх комбінацій. Знак виступає механізмом предметної пам'яті, який можна виразити як у знаковій діяльності (ритуал, культ, магія, чаклунство і т. п.), так і в знаковості знарядь праці, пов'язаних з ручною діяльністю людини.

Примітки

  1. ↑ Бацевич, Ф. С. (2007). Словник термінів міжкультурної комунікації. Dobira. ISBN 978-966-507-211-9. OCLC 298124699.
  2. ↑ Коды культуры: понимание сущности, функциональная роль в культурной практике. cyberleninka.ru. Процитовано 31 березня 2020.

Джерела

  • Інтертекстуальність як семіотика, орієнтована на код (аналіз комунікативно-семіотичної теорії Умберто Еко) / Л.П. Комісар // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. — К., 2008. — Вип. 68.
  • У. Еко Отсутствующая структура. Введение в семиологию / Пер. с итал. В. Резник и А. Погоняйло. — СПб.: Симпозиум, 2006. — 544 с. — ISBN 5-89091-252-6.
  • Деніел Койль Культурный код. Секреты чрезвычайно успешных групп и организаций / Пер. з англ. Ю. Гольдберг. 2018. - 272 с. - ISBN 978-5-389-13183-5.
  • Рапай К. Культурный код: Как мы живем, что покупаем и почему / перевод с английского У. Саламатова — М. : Альпина Паблишер, 2015. — 168 с.
  • Якобсон Р. - Лингвистика и поэтика [Архівовано 29 квітня 2020 у Wayback Machine.] www.philology.ru.
  • Лотман Ю. Семиосфера Культура и взрыв Внутри мыслящих миров [Архівовано 9 липня 2020 у Wayback Machine.]
  • Фуко М. Слова и вещи: пер. с фр. М.: Прогресс, 1977.
  • Дридзе Т. М. Текстовая деятельность в структуре социальной коммуникации. М.: Наука, 1984.
  • Соссюр Фердинанд де. Курс общей лингвистики. Пер. с французского. М.: Едиториал УРСС, 2004. — 256 с. (Лингвистическое наследие XX века)