Кочо Валентин Степанович

|портрет= |Батько= |Посада= |Діти= |Дружина= |Чоловік= |Мати=

Валентин Степанович Кочо
Народився	23 грудня 1913(1913-12-23) Голта, Кам'яномостівська волость, Ананьївський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер	16 серпня 1990(1990-08-16) (76 років) Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Країна	СРСР,  Україна
Діяльність	інженер, доцент
Alma mater	Дніпропетровський металургійний інститут
Галузь	теплоенергетика
Заклад	Київський політехнічний інститут
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор технічних наук
Батько	Кочо Степан Іванович, лікар (6.09.1882-1937)
Мати	Бартовська Олександра Мануїлівна (1885—1951)
У шлюбі з	Кологреєва Ганна Григорівна
Діти	Кочо Наталія Валентинівна (1944 р/н.)
Нагороди	Медаль «За трудову доблесть» Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)» Медаль «Ветеран праці» Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»

Валентин Степанович Кочо (нар. 23 грудня 1913, Голта — пом. 16 серпня 1990, Київ) — український науковець-теплоенергетик, засновник і завідувач кафедри автоматизації теплових процесів промислових підприємств теплоенергетичного факультету Київського політехнічного інституту (1958 — 1979), доктор технічних наук, професор.

Біографія

Народився 23 грудня 1913 року на станції Голта Кам'яномостівської волості Ананьївського повіту Херсонської губернії (нині місто Первомайськ Миколаївської області в родині земського лікаря.

У 1927 році закінчив семирічку, після чого почав трудову діяльність учнем на машинобудівному заводі імені 25 жовтня, пізніше — учнем електромонтера поштово-телеграфної станції. 1931 року з відзнакою закінчив школу робітничої молоді. Працював слюсарем у Первомайській МТС, електромонтером Первомайської ГЕС.

У 1932 році вступив до Харківського електротехнічного інституту. З 1933 року переїхав до м. Запоріжжя, де почав працювати на «Запоріжсталі». Продовжив своє навчання на вечірньому відділенні філії Дніпропетровського металургійного інституту, який закінчив з відзнакою у 1937 році.

Як виробничник та відзначений за навчання молодий інженер, був прийнятий до аспірантури Дніпропетровського металургійного інституту, де на початку 1941 року захистив кандидатську дисертацію. У березні 1941 року був переведений до Уральського індустріального інституту м. Свердловськ. Працював доцентом та виконував наукову працю на Уралмашзаводі. З березня 1942 року переведений на Уралмашзавод, де брав участь у налагодженні виробництва для випуску оборонної продукції. У серпні 1943 року відкомандирований з заводу до інституту, де продовжив працю доцентом.

По закінченню війни, з 1 вересня 1947 року, переведений до Київського політехнічного інституту. Працював доцентом, та продовжував наукову працю під керівництвом академіка М. М. Доброхотова. У 1952 році захистив докторську диссертацію. Йому було присвоєно звання професор.

Могила Валентина Кочо, Байкове кладовище

У 1958 році створив та очолив кафедру автоматизації теплових процесів промислових підприємств при Київському політехнічному інституті. Одночасно став заступником директора по науковій роботі Київського інституту автоматики (1958 — 1959 роки). Завідував кафедрою АТЕП теплоенергетичного факультету Київського політехнічного інституту з 1958 по 31.03.1979 року.

Помер 16 серпня 1990 року. Похований на Байковому кладовищі разом з дружиною.

Наукова робота

У 1941 році захистив кандидатську дисертацію з питань вимірювальної техніки в металургічному виробництві.

У 1952 році захистив докторську дисертацію.

В. С. Кочо видано понад 400 наукових і навчально-методичних робіт, з них 5 монографій, 70 авторських свідоцтв на винаходи, 11 навчальних посібників, 5 брошюр.

Підготував понад 60 кандидатів і докторів наук. Серед перших аспірантів його кафедри були: академік НАНУ Найдек В. Л., член-кореспондент НАНУ Перелома В. О., професори Антосяк В. Г., Ревун М. П., Лисиця В. К., Ковриго Ю. М. та інші.

Нагороди і почесні звання

• Медаль «За трудову доблесть» (21.11.1953);
• Медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» (13.04.1970);
• Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (22.09.45);
• Медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (1975);
• Медаль «40 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (1985);
• Медаль «Ветеран праці» (1984);
• Медаль «В пам'ять 1500-річчя Києва»;
• «За достигнутые успехи в развитии народного хозяйства СССР» (8.10.1974);
• Нагрудний знак «Изобретатель СССР»

Деякі роботи

• Наладка приборов теплотехнического контроля: Учеб. пособие / В. С. Кочо, Л. Д. Пайзанский, Н. Н. Сахно.: Киев, КПИ, 1980.
• Кочо В. С., Барзилович В. С. Термические печи с роликовым полом.: К., Техника, 1969.
• Кочо В. С., Ерошенко В. А. Физико химические и теплофизические особенности современного мартеновского процесса.: М., Металлургия, 1974.
• Яценко А. К. и Кочо В. С. Методы оптимального управления сталеплавильными процесами.: М., Металлургия, 1990.
• Пути повышения эффективности и надежности систем управления ТЭС / А. А. Белов, Б. А. Баллод, В. С. Кочо // Совершенствование оборудования и режимов работы тепловых электрических станций: межвузовский сборник. — Иваново, 1982.

Посилання

Теплоенергетичний факультет НТУУ «КПІ» [Архівовано 24 квітня 2013 у Wayback Machine.]

Джерела

• Крыжановский К. С. Профессор Кочо. Человек эпохи. — К.: Сталь, 2013. (ISBN 978-617-676-038-2)
• Архівні дані особистої справи В. С. Кочо за 1947—1989 рр. та його особисті автобіографічні спогади, досліджені та викладені його вдячними учнями, у зв'язку зі 100-річчям з дня народження.