|
Корейський танецьКорейський танець (кор. 한국 무용) — це танець, що притаманний корейській культурі, а тому включає як танці Південної Кореї, так і Північної Кореї. Він бере свій початок від ранніх шаманських ритуалів п'ятитисячолітньої давнини та сьогодні має кілька напрямків від народного танцю до різних форм сучасного танцю. Огляд Під час правління середньовічних корейських династій Корьо та Чосон (ІІ тис. н. е.), корейський танець розвивався за підтримки королівського палацу, різноманітних академій та навіть офіційного міністерства при правлінні. Незважаючи на народне походження, більшість танців набуло постійного високого статусу, включаючи танець відлюдника, танець привида, танець з віялами, танець монаха, танець блазня та інші. Вважається, наприклад, що танець з віялами має коріння в релігії шаманів, в котрому використовувались листя дерев, пізніше цей танець став елементом високого мистецтва.  Інший пласт танцювальної культури Кореї — народний християнський танець, який дійшов до наших днів та виконується фольклорними колективами. Атрибутами цього танцю є довгий хвилястий шовковий шарф, сніжно-білого кольору, котрий використовується в танці «Сальпхурі», а також барабани, капелюхи, мечі тощо. В танці привида персонаж возз'єднується з покійним чоловіком, що тільки посилює біль від повторної розлуки, і має лише кілька атрибутів або вони зовсім відсутні. А в великому танці з барабанами фігурує величезний барабан, який може бути більший за самого виконавця. Барабан притягує монаха одним своїм поглядом, монах піддається спокусі та виконує запальну барабанну «оргію». Через культурну репресію під час японського колоніального управління, який іноді називають культурним геноцидом[1][2], більшість танцювальних академій було зачинено, значна кількість різновидів корейського танцю зникли або були змінені[3]. Проте, деякі з засновників сучасної корейської танцювальної школи, такі як Чхве Син Хі[en] (кор. 최승희, 崔承喜), принесли в сучасний танець народні елементи, крім того, оберігали корейські танцювальні традиції, сприяючи сучасному відродженню корейського народного танцю[4]. Зараз в більшості університетів Кореї народний танець викладається як академічний предмет, при цьому ця практика на початку XXI століття набула розповсюдження і на деякі закордонні університети. Кращі танцівники були визнані «Живими національними скарбами», їм доручено вести танцювальні класи та передавати свій досвід підростаючому поколінню. Види Корейський традиційний танець не завжди слідує канонам західного танцю, проте він має певну схожість з сучасним ліричним танцем. Усі рухи танцю направлені по кривій з короткочасними повторами. Ноги та ступні танцівників приховані під довгим ханбоком. Емоційний діапазон танцю — від печалі до радості. Корейський народний танець часто виконується під акомпонемент корейської традиційної музики, включаючи барабани, сопілки тощо. Музика задає хореографічний малюнок танцю, при цьому танцівник є свого роду інструментом фізичного вираження музики. Придворний танецьКорейський придворний танець називається «чондже» (кор. 정재, 呈才). Він виник та був представлений при королівському палаці, спочатку включаючи в себе не тільки танці, але й інші форми мистецтва, такі як чультхаги (줄타기, ходіння по канату), кондоджиги (공던지기) та монматхагі (목마타기), які з часом стали відомими як придворний танець. Цей термін почали використовувати в епоху династії Чосон[5]. Чондже зазвичай виконували перед королівською родиною, придворними чиновниками, іноземними представниками, або під час святкових концертів в країні. Чондже ділиться на дві категорії: тан'ак чондже (당악정재) та хян'ак чондже (향악정재). Тан'як чондже походить від танців, які були розповсюджені при палаці китайської династії Тан і котрі проникли в Корею в епоху Корьо, хян'ак чондже походить від більш пізніх корейських придворних танців[6]. Хяньак чондже 
Тан'ак Чондже
Народний танець 
Ритуальний танецьРитуальним танцем в Кореї називається буддистський танець та корейські народні танці.
 Новий традиційний танець
Сучасний танецьДив. також
Примітки
Посилання |