Народилася і виросла у Парижі[10]. У 16 чи 17 років вирішила стати режисеркою[11]. Навчалася в Інституті політичних досліджень, потім працювала на знімальному майданчику. 2010 року навчалась в La Fémis, престижній кіношколі в Парижі[10][11][12].
Під час навчання в La Fémis з групою друзів-режисерів створила колектив «La Squadra», де вони разом намагалися монтувати свої фільми, стикаючись зі схожими труднощами, оскільки кожен з них хотів створювати жанрові фільми. Вони зустрічалися двічі на тиждень і запрошували кінематографістів та професіоналів галузі поділитися з ними своїми історіями успіху, що допомогло їм отримати більш реалістичне уявлення про світ кіно, про те, як все працює, і про те, як розповісти свої історії[11].
Кар'єра
2003 року вийшов її перший короткометражний фільм «Телеграма», про двох жінок, які чекають доставлення від листоноші під час Другої світової війни. Стрічка отримала 13 нагород на кількох кінофестивалях[13].
2007 року разом з Анн-Елізабет Блато створила «Les Fées cloches», комедійний мінісеріал, у якому також була режисеркою[14].
2014 року вийшов її наступний короткометражний фільм «Реальність+». Науково-фантастична історія отримала номінацію на приз журі на кінофестивалі «Трайбека»[15].
Дебютним повнометражним проєктом став фільм «Помста» (2017), трилер про помсту молодої жінки, яка стала жертвою нападу та була залишена вмирати. Авторка надихнулася такими стрічками про помсту, як-от «Убити Білла», «Рембо» та «Божевільний Макс». Режисерка була зацікавлена у дослідженні персонажа, який здавався б «слабким», але під час фільму перетворювався б на «супергероя», який би вирішив помститися[16]. Світова прем'єра відбулася на Міжнародному кінофестивалі в Торонто 2017 року в секції «Опівнічне божевілля»[17] і був відібраний для показу на 23 додаткових кінофестивалях[18].
Учасниця Collectif 50/50, групи, створеної з метою досягнення гендерної рівності в кіноіндустрії[24].
Стиль й ідеологія кінознімання
Захоплена відсутністю недовіри і є шанувальницею використання образів і символів, щоб висловити щось просте потужним способом[25]. Зацікавлена фільмами, які здатні створювати свій власний світ і примудрятися існувати поза межами реальності, наводячи як приклад такі фільми про помсту, як-от «Убити Білла» і «Рембо»[25].
Створюючи графічні або криваві фільми, виявляє, що баланс сцен насильства з гумором робить насильство більш терпимим[26].
Вважає, фільми, наповнені вшануваннями та покликаннями, можуть відштовхнути глядача від ототожнення з фільмом[27]. Вона описує це розставання як «моменти другого ступеня» і вирішує триматися подалі від надмірних покликань. Вважає вкрай важливим підходити до фільму та його створення зі справжнім і щирим баченням, заявляючи, що вона намагається «охопити [свою] тему у її виборі, її упередженнях, її надмірностях, а також у її недоліках», щоб досягти цього[27].
Під час підготовки до знімання «Помсти» вона заявила, що Матильду Лутц обрали на роль частково через її велику довіру до Фаржи, що було важливо для неї при створенні фільму[27].
