Копіювальний апарат

Копіювальний апарат
Зображення
Продукція photocopyd Редагувати інформацію у Вікіданих
Іконка Редагувати інформацію у Вікіданих
Код у Гармонізованій системі 9009[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Копіювальний апарат у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Копіювальний апарат

Копіюва́льний апара́т, копір; ксерокопіювальний апарат, розм. «ксерокс» (останнє є епонімом, див. нижче) — копіювально-множний апарат, КМА) — пристрій, призначений для одержання копій документів, фотографій, малюнків і інших двомірних зображень на папері й інших матеріалах. На відміну від поліграфічних машин може використовуватися для виготовлення малих тиражів книг, брошур та ін. Крім спеціальних машин, до копіювальних апаратів можна віднести факсимільний апарат, дуплікатор і з'єднані між собою сканер і принтер.

Характеристики

Основні характеристики КА:

  • формат оригіналу й копії;
  • швидкість копіювання;
  • вартість копіювання;
  • продуктивність;
  • рекомендований обсяг копіювання (ресурс).

Методи одержання зображення

У КА найпоширеніший електрографічний метод друку. Для великих тиражів використовується трафаретний метод. Також (в факсимільних апаратах і недорогих кольорових ксероксах) використовується метод струменевого друку і метод термодруку. Інші методи одержання зображення поширення не отримали або були витиснуті з ринку копіювальної техніки.

За способом обробки вихідного зображення копіювальні апарати діляться на аналогові і цифрові. Вони різняться за способом передачі зображення від оригіналу до копії. В аналогових апаратах (електрографічних) світло, відбите від оригіналу через систему дзеркал, що рухаються, і об'єктива, передається на фотобарабан. У цифрових — зображення з оригіналу спочатку сканується за допомогою лінійки фоточутливих елементів (фотодіодів) у пам'ять контролера, обробляється за певним алгоритмом, а потім виводиться на друк через принтер, що є, у цьому випадку, невід'ємною частиною копіювального апарата («БФП», «БФА» або «БФП»).

Цифрові копіювальні апарати діляться на монохромні й повноколірні.

За продуктивністю виділяють копіри малої (до 20 копій/хв), середньої (20-40 копій/хв) і високої (понад 40 копій/хв) продуктивності.

За компонуванням копіри діляться на напідлогові й настільні. З настільних окремо виділяють переносні (портативні).

Настільні апарати малої продуктивності формату А4 звичайно називають персональними.

Окремо виділяють копіри великого формату (А0, А1), які часто називають інженерними системами.

Класифікація

  • За габаритами:
    • портативні;
    • настільні;
    • продуктивні стаціонарні;
  • За принципами сканування:
    • аналогові;
    • цифрові.
  • За передачею кольору:
    • одноколірні;
    • кольорові;
  • За функціональністю:
    • стандартні (для паперу А4, А3);
    • спеціальні (для видавничих комплексів);
    • широкоформатні (для виготовлення креслень).
  • За швидкістю копіювання:
    • до 6 копій/хв;
    • до 20 копій/хв;
    • до 40 копій/хв;
    • більше 40 копій/хв.
  • За ресурсом:
    • ххх копій/день;
    • ххх копій/день;
    • ххх копій/день.

Виробники

Про назву «Ксерокс»

Незважаючи на широке використання терміна ксерокс, в офіційній літературі й особливо рекламних матеріалах його намагаються уникати через подібність із назвою фірми «Ксерокс» (англійською вимовляється як «зирокс»). Її апарати на основі технології ксерографії (від грецької «сухий» і «написання») у свій час домінували на ринку, потіснивши інші технології копіювання, і тому її товарний знак став прозивним для цілого класу пристроїв. Подібний перехід терміна з назви фірми-виробника на весь вид виробів зустрічається часто (порівн.: джип, памперс, патефон, тощо). Сама ж назва «ксерокс» для копіювальних апаратів на основі технології ксерографії (або, більш науково, електрографії) була запропонована ще винахідником методу Честером Карлсоном, а фірма «Ксерокс» отримала своє ім'я після перейменування, коли її апарати із цією назвою стали досить відомими.

В українську мову слово ксерокс увійшло в 70-і роки, коли в СРСР з'явилися перші копіювальні машини фірми «Ксерокс». Також широке розповсюдження в СРСР в той час отримали радянські копіювальні машини «ЭРА» і РЕМ.

Цікаві факти

  • Перші копіювальні апарати, що з'явилися в СРСР в 1966 році, були апаратами фірми Xerox, у результаті чого «ксерокс» стало ім'ям загальним для подібної техніки. У той же час, наприклад, в Монголію перші копіювальні апарати стала поставляти фірма Canon («Кенон»), тому монгольською копіювальні апарати називаються «канон».
  • У СРСР копіювальні й множні апарати (гектографи) в обов'язковому порядку реєструвалися в КДБ, і вівся суворий облік того хто, що й де копіював. Очевидною метою цих заходів була боротьба з самвидавом і поширенням закритої інформації (у тому числі топографічних карт).
  • 1953 року В. М. Фрідкін, щойно закінчивши Московський університет, створив перший радянський ксерокс, а згодом розвинув теорію ксерографії. Ксерографію та ксерокс задовго до цього винайшов американець Честер Карлсон.[1] [Архівовано 26 лютого 2007 у Wayback Machine.]

Див. також

Примітки

  1. ↑ UN Comtrade Commodity Classifications

Посилання

Інтернет-ресурси

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Копіювальний апарат
  • R. Schaffert: Electrophotography. Focal Press, 1975
  • Owen, David (August 2004). Copies in Seconds : How a Lone Inventor and an Unknown Company Created the Biggest Communication Breakthrough Since Gutenberg: Chester Carlson and the Birth of the Xerox Machine. New York: Simon & Schuster. ISBN 0-7432-5117-2.