Конституційний суд
Конституці́́йний суд (у деяких країнах Уста́вний суд[1], або Конституційний трибуна́л[2]) — орган судової влади в механізмі державної влади, на який покладається правова охорона конституції відповідної держави. Предметом діяльності конституційних судів, перш за все, є перевірка відповідності правових актів конституції. Крім того, конституційний суд може виконувати інші функції. Конституційний суд відрізняється від інших органів конституційного контролю (таких як конституційні ради) як правило тим, що використовує змагальну і гласну процедуру розгляду справ[3]. Тобто конституційний суд вирішує питання на засадах саме судочинства, а не як адміністративний орган. У федеративній державі окремі суб'єкти федерації (наприклад, у Німеччині, РФ) можуть мати власні конституційні суди. Виникнення конституційних судівКонституційні суди як специфічні органи державної влади характерні для «австрійського» відгалуження романо-германської (європейської) моделі конституційного судочинства. Ідея конституційного суду належить австрійському юристу Гансу Кельзену, творцеві «чистої теорії права» (нім. Reine Rechtslehre). Перший у світі Конституційний суд Австрії заснований у 1920 році, через два роки після розпаду Австро-Угорщини та виникнення Австрійської республіки. Тому система, в якій діє конституційний суд, наділений спеціальною юрисдикцією, дістала назву «австрійської»[4]. Федеральний Конституційний суд Німеччини вперше передбачений Основним Законом ФРН у 1949 році, був сформований у 1951 році. Цей орган став першим конституційним судом, створеним у післявоєнній Європі. Компетенція конституційних судівПредметом компетенції конституційних судів є:
В окремих державах конституційні суди наділені й іншими повноваженнями:
Внутрішні питання організації діяльності конституційних судів регулюються регламентами, що затверджуються цими судами. Конституційний Суд УкраїниІсторія формування Конституційного Суду УкраїниДля вітчизняної конституційної теорії та практики спеціальні органи захисту Конституції були практично невідомі до 1990-х. Правова охорона українських радянських конституцій покладалася на вищі органи державної влади та управління, які здійснювали дві основні функції — контроль за дотриманням радянських конституцій і забезпечення відповідності конституцій радянських союзних республік Конституції СРСР. Спробу формування постійно діючого державного органу правового захисту конституції в колишньому СРСР прийнято пов'язувати з прийняттям 1 грудня 1988 року Закону СРСР «Про зміни і доповнення Конституції (Основного закону) СРСР»[7], який передбачав створення Комітету конституційного нагляду СРСР[ru]. Наглядові та контрольні повноваження цього спеціалізованого органу правового захисту радянської конституції закріплювалося в Законі СРСР «Про конституційний нагляд в СРСР»[8]. Але цей Комітет не можна вважати органам конституційної юстиції, адже він існував як своєрідний «додаток» до З'їзду народних депутатів СРСР, який і вирішував основні питання конституційного нагляду і контролю в СРСР. До того ж розпад колишнього СРСР не дав можливості еволюціонувати Комітету конституційного нагляду СРСР у повноцінний самостійний постійно діючий орган конституційної юстиції. В Україні за радянської доби так і не був сформований Комітет конституційного нагляду УРСР, передбачений статтею 112 Конституції УРСР 1978 року, після внесення до неї змін 27 жовтня 1989 р.[9]. Натомість після внесення змін до статті 112 Конституції УРСР у 1990 році передбачалося формування більш прогресивного органу — Конституційного Суду УРСР, склад якого мав обиратися Верховною Радою УРСР. Проте і цей орган не розпочинав діяльності. Лише після здобуття Україною незалежності в 1991 році з'явилась можливість розпочати формування спеціалізованого органу правового захисту Конституції України — Конституційного Суду України. 3 липня 1992 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Конституційний Суд України»[10], який визначив порядок формування і основні функції цього органу конституційної юстиції незалежної України. Утім діяльність Конституційного Суду України в період 1992–1996 років була малоефективною з огляду на те, що Верховна Рада України обмежилася лише призначенням першого Голови Конституційного Суду України Л. П. Юзькова. Спроби обрати Верховною Радою України заступника Голови Конституційного Суду України та суддів Конституційного Суду України були безуспішними. У той час основні функції щодо правового захисту Конституції України здійснювалися Президентом України і Верховною Радою України. Після прийняття 28 червня 1996 року нині чинної Конституції України, що чітко визначила систему правового захисту Основного Закону, було прийнято новий Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року, який і поклав початок реальної діяльності цього єдиного органу конституційної юстиції в Україні[11]. Засади правового статусу Конституційного Суду УкраїниЗгідно розділу XII Конституції України та відповідного Закону[12], Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України. Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо:
Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів. Суддя Конституційного Суду України призначається на дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк. Країни з конституційними судами
Див. такожПримітки
Посилання
Джерела
|