Комаров Микола Павлович

Комаров Микола Павлович
Народився27 листопада 1886(1886-11-27)
село Бариково Новоторжоцького повіту Тверської губернії, тепер Торжоцького району Тверської області, Російська Федерація
Помер27 листопада 1937(1937-11-27) (51 рік)
Москва, СРСР
ПохованняНове Донське кладовище
ГромадянствоРосія Росія, СРСР СРСР
Національністьросіянин
Діяльністьполітик
Знання мовросійська
УчасникГромадянська війна в Росії
ЧленствоЦК КПРС і Всеросійський центральний виконавчий комітет
ПартіяВКП(б)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Комаров.

Мико́ла Па́влович Комаро́в (Федір Євгенович Собінов) (нар. 27 листопада 1886(18861127), село Бариково Новоторжоцького повіту Тверської губернії, тепер Торжоцького району Тверської області, Російська Федерація — розстріляний 27 листопада 1937, місто Москва, тепер Російська Федерація) — радянський державний і партійний діяч, співробітник ЧК, голова виконавчого комітету Ленінградської губернської та обласної ради, народний комісар комунального господарства РРФСР. Член ВЦВК у 1922—1924 і 1927—1929, член ЦВК СРСР, член Президії ЦВК СРСР. Член ЦК ВКП(б) у 1921—1922 і 1923—1934 роках. Кандидат у члени ЦК ВКП(б) у 1922—1923 і 1934—1937 роках. Член Організаційного бюро ЦК ВКП(б) з 21 березня по 8 серпня 1921 року.

Життєпис

Народився 27 листопада (за іншими даними — 23 грудня) 1886 року в селянській родині Євгена Собінова. Закінчив три класи церковноприходської школи в селі Бариково Новоторжоцького повіту Тверської губернії.

У 1901—1908 роках — робітник патронного заводу в місті Санкт-Петербурзі.

Брав участь у російській революції 1905—1907 років. З 1905 по 1909 рік був членом Партії соціалістів-революціонерів (есерів).

З 1908 по 1909 рік проживав у селі Бариково Новоторжоцького повіту Тверської губернії.

Член РСДРП(б) з 1909 року.

У 1909—1911 роках — робітник-фрезерувальник Путиловського заводу в Санкт-Петербурзі. У 1911—1913 роках — робітник заводу Акціонерного товариства механічних, гільзових і трубочних заводів Барановського в Санкт-Петербурзі.

З 1911 року — член Виборзького районного комітету РСДРП. У 1912 році організовував політичну демонстрацію протесту в зв'язку з Ленським розстрілом.

У 1912 році закінчив міське чотирикласне училище, два роки навчався у вечірньому технічному училищі на Путиловському заводі Санкт-Петербурга.

У 1913—1914 роках — фрезерувальник по металу механічного і чавуноливарного заводу Парвіайнена в Санкт-Петербурзі.

З серпня по листопад 1914 року перебував під арештом у в'язниці попереднього слідства в Петрограді.

У 1914—1916 роках — фрезерувальник заводу «Новий Лесснер» у Петрограді. У 1915—1916 роках — член Петроградського нелегального комітету РСДРП(б).

Був заарештований в 1916 році, в січні 1917 засуджений до 10 років каторги. Після лютневої революції 1917 року звільнений із в'язниці попереднього слідства.

З березня 1917 по 1918 рік — голова заводського комітету заводу «Новий Лесснер», депутат Петроградської ради і член Петроградського комітету РСДРП(б), член Виборзького районного комітету РСДРП(б) міста Петрограда.

З червня 1917 року — 1-й товариш (заступник) голови Виборзької районної думи Петрограда.

Учасник підготовки і проведення жовтневого перевороту 1917 року, брав участь у захопленні Зимового палацу.

З листопада 1917 року — голова, в 1918 році — товариш (заступник) голови Петроградського революційного військового трибуналу. У лютому — березні 1918 року — член Комітету революційної оборони Петрограда.

З червня 1918 року служив у Червоній армії: комісар 3-го Кромського полку на Східному фронті.

У 1918 році — голова правління державних магазинів і канцелярського приладдя Петрограда. З осені 1918 по січень 1919 року — завідувач відділу внутрішньої торгівлі Ради народного господарства Союзу комун Північної області в Петрограді.

З січня 1919 року служив у Всеросійській надзвичайній комісії (ВЧК): начальник особливого відділу ЧК Союзу комун Північної області. З лютого 1919 року — начальник особливого відділу Петроградської губернської ЧК. У 1920 році — начальник секретно-оперативної частини Петроградської губернської ЧК.

1 вересня 1920 — 14 квітня 1921 року — голова Петроградської губернської надзвичайної комісії (ЧК) та начальник Особливого відділу охорони кордону з Фінляндією. Проводив в життя політику «червоного терору»: застосовував страти заручників і арешти за «класовим» принципом. Брав участь у придушенні повстання в фортах Кронштадта (1919); керував репресіями під час і після Кронштадтського повстання (1921). Висуванець Григорія Зінов'єва, його послідовник і прихильник.

З 15 квітня 1921 по 1925 рік — секретар виконавчого комітету Петроградської губернської ради.

Одночасно в квітні 1922 — лютому 1927 року — член Північно-Західного бюро ЦК РКП(б) (ВКП(б)). З 3 листопада по 10 грудня 1925 року — секретар Північно-Західного бюро ЦК РКП(б).

У листопаді 1925 — лютому 1927 року — член Секретаріату Ленінградського губернського комітету ВКП(б). З лютого 1926 по лютий 1927 року — т.в.о. завідувача організаційного відділу Ленінградського губернського комітету ВКП(б). Одночасно в 1926—1929 роках — член Революційної військової ради Ленінградського військового округу.

26 березня 1926 — жовтень 1927 року — голова виконавчого комітету Ленінградської губернської ради.

У листопаді 1927 — 10 січня 1930 року — голова виконавчого комітету Ленінградської обласної ради.

У січні 1930 — липні 1931 року — член Президії Вищої ради народного господарства (ВРНГ) СРСР та голова правління Всесоюзного державного об'єднання будівельної індустрії «Союзбуд» ВРНГ СРСР.

20 липня 1931 — червень 1937 року — народний комісар комунального господарства Російської РФСР. Одночасно в 1931—1937 роках — заступник голови Всесоюзної ради міського господарства.

У червні 1937 року — голова правління Ленінградського сільського споживчого товариства.

11 червня 1937 року заарештований органами НКВС. Засуджений Військовою колегією Верховного суду СРСР 27 листопада 1937 року до розстрілу, розстріляний того ж дня. Похований на Донському цвинтарі Москви.

17 березня 1956 року реабілітований, 22 березня 1956 року посмертно відновлений у партії.

Примітки

Джерела