Колонізація Антарктиди

Територіальні претензії Антарктиди відповідно до Договору про Антарктику:

Колонізація Антарктиди означає, що люди, зокрема сім'ї, постійно проживають на континенті Антарктиди . В даний час на континенті розміщується лише тимчасове поселення вчених та допоміжного персоналу. Антарктида — єдиний материк на Землі без корінних жителів — людей.

В даний час в Антарктиді проживають вчені та співробітники з 30 країн. Вони проживають, приблизно, на 70 базах, з яких 40 працюють цілий рік, а інші 30 лише влітку, відповідно взимку в Антарктиді проживає приблизно тисяча людей, влітку — 4 тисячі. В Антарктиді було народжено щонайменше одинадцять дітей. Перша дитина народилася 1978 році на аргентинській станції. Загалом на цій станції народилося 8 дітей, ще кілька народилися на чилійській станції.

Минулі колонізаційні спекуляції

У 50-х роках, була поширена ідея антарктичного міста, закритого під скляними куполами, що зробило б можливим колонізацію континенту. Потужність та температура куполів регулювалася б за допомогою атомних генераторів поза цими куполами Цей сценарій також включав регулярні трансантарктичні польоти, а також гірничі міста, створені для видобутку корисних копалин. Головною проблемою для реалізації ідеї є створення атомного генератора, що забезпечує регулювання потужності та температури. Атомний реактор на станції Мак-Мердо становив небезпек для довкілля, а тому був закритий.[1]

Антрактичний договір — це низка міжнародних угод, що обмежує діяльність в Антарктиді. В випадку широкомасштабної колонізації на законних підставах його потрібно буде змінити або відмовитись від нього, зокрема стосовно Протоколу про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику. З іншого боку, саме нездійсненність постійної колонізації сприяла тому, що жодна з територіальних претензій не отримала міжнародного визнання.[2]

Куполоподібні міста

Бакмінстер Фуллер, розробник геодезичного купола, створив можливість створення міст під куполом Антарктики, які дозволять контролювати клімат і будівлі, зведені під куполом.[3] Його перша конкретна опублікована пропозиція щодо куполоподібного міста в 1965 році обговорювала Антарктику, як імовірно, перше місце для такого проекту. Друга база на станції Амундсен — Скотт (експлуатувалась 1975—2003 рр.) Нагадує скорочену версію цієї ідеї; він достатньо великий, щоб охопити кілька наукових будівель.

У 1971 р. команда під керівництвом німецького архітектора Фрей Отто зробила техніко-економічне обґрунтування міського купола, що підтримується повітрям, за два кілометри, який міг би розмістити 40 тисяч жителів.[4]

Майбутні умови

Хоча навколишнє середовище Антарктиди є занадто суворим, щоб постійне поселення людини було реальним, в майбутньому, умови можуть покращитися. Існує припущення, що внаслідок глобального потепління на початку 22 століття в Західній Антарктиді будуть спостерігатися кліматичні умови, схожі на кліматичні умови, що зустрічаються сьогодні на Алясці та Північній Скандинавії.[5] Навіть землеробство та вирощування сільськогосподарських культур можуть бути можливими в деяких найпівнічніших районах Антарктиди.

В Антарктиді є близько 110 місцевих видів моху, а також 2 видів квітів (волосиста трава та перлина). Найсприятливіше середовище для рослини та грибів є навколо вулканів Антарктиди[6]. Вважається, що ці місцеві види зникнуть із теплішою погодою та приходом інших видів, що витіснять їх. Люди несуть відповідальність за завезення на континент 200...300 видів.[7]

Перша людина, яка народилася на континенті Антарктида

Еміліо Маркос Палма (народився 7 січня 1978 року) — громадянин Аргентини, який є першою людиною, яка, як відомо, народилася на континенті Антарктида. Він народився у Фортин-Саргенто-Кабрал на базі Есперанса поблизу краю Антарктичного півострова і важив 3,4 кг.

Див. також

Список літератури

  1. ↑ Elzinga, Aant (1993). «Antarctica: The Construction of a Continent by and For Science». In Elisabeth Crawford, Terry Shinn, & Sverker Sörlin (Eds.), Denationalizing Science: The Contexts of International Scientific Practice, pp. 73-106. Dordrecht: Kluwer.
  2. ↑ Joyner, Christopher C. (1992). Antarctica and the Law of the Sea, p. 49. Martinus Nijhoff Publishers. ISBN 0-7923-1823-4.
  3. ↑ Marks, Robert W. (Aug. 23, 1959). «The Breakthrough of Buckminster Fuller». The New York Times, pp. SM14, SM15, SM42, SM44.
  4. ↑ Walker, Derek (1998). Happold: The Confidence to Build, p. 63. Taylor & Francis. ISBN 0-419-24070-5.
  5. ↑ How to survive the coming century, NewScientist .
  6. ↑ An ice age can make your home pretty inhospitable... Science.org.au. Архів оригіналу за 13 січня 2020. Процитовано 18 листопада 2019.
  7. ↑ Tom Hart (15 вересня 2015). Polar invasion: how plants and animals would colonise an ice-free Antarctica. Theconversation.com. Архів оригіналу за 26 жовтня 2019. Процитовано 18 листопада 2019.

Посилання