1884 року Федір закінчив 4-й Московський кадетський корпус за І розрядом та продовжив навчання в Михайлівському артилерійському училищі, яке закінчив у червні 1892 року. З 10 серпня 1890 року — підпоручик. Після навчання отримав направлення в 1-шу лейб-гвардії кінно-артилерійську батарею зі штабом у Санкт-Петербурзі[4].
З 10 серпня 1894 року — поручик. У січні 1897 року Колодій (в училищі записаний як Колодєєв) подав рапорт про надання йому дозволу скласти іспити для вступу в Миколаївську академію Генерального штабу, які успішно здав, незважаючи на традиційно високий конкурс. Закінчивши два курси академії Генерального штабу за 2-м розрядом у 1899 році, Колодій проходив службу в штабній роті, а згодом протягом 1899—1904 років командував 5-ю батареєю гвардійською кінно-артилерійської бригади. 6 травня 1900 року отримав військове звання штабс-капітан[5].
Восени 1904 року призначений командиром 1-ї сотні 5-го козачого полку. 15 січня1905 року його прикомандировано до штабу Сибірської козачої дивізії, 15 червня того ж року за бойові заслуги отримав звання осавула[8]. За особисту хоробрість у боях Російсько-японської війни був нагороджений всіма бойовими орденами до Святої Анни II ступеня з мечами включно (Святої Анни III ступеня з мечами і бантом, Святого Станіслава II ступеня з мечами, Святого Володимира IV ступеня з мечами і бантом — 1904, Святої Анни IV ступеня, Святої Анни II ступеня з мечами — 1905)[5].
На початку 1918 року, остаточно не визначившись з власними політичними уподобаннями, Колодій усунувся від політичної діяльності і до березня проживав у своєму маєтку в селі Рудьківка на Чернігівщині, не беручи участі в бурхливих подіях Першої українсько-радянської війни. Після фактичного припинення існування Румунського фронту і усунення від командування ним генералаЩербачова, наприкінці березня 1918 року запрошений очолити демобілізаційну комісію фронту, якою керував до квітня[15][5]. З 17 квітня1918 року — виконувач обов'язків командувача 3-го Одеського корпусу армії УНР, сформованого з українізованих залишків дивізій Румунського фронту[16][5]. Після гетьманського перевороту наприкінці травня розпочалася чистка нелояльних Гетьманату офіцерів. Одеський корпус був роззброєний німецькими військами, а виконувач обов'язків командувача Федір Колодій, з врахуванням його досвіду, призначений 10 серпня 1918 року в розпорядження військового міністра Олександра Рогози з присвоєнням військового звання генерального значкового[16].
22 грудня1918 року Федір Колодій був призначений командувачем 2-го Подільського корпусу. На цій посаді він змінив генерала Єрошевича, звинуваченого новопосталою Директорією в спробі перейти на бік білогвардійців[17]. Не бажаючи нічого кардинально змінювати в справах корпусу, основну увагу Колодій приділив бойовому вишколу частин, однак не зміг запобігти процесу розпаду з'єднання. За наказом від 23 січня1919 року частини корпусу мали бути зведеними в Другу запасну бригаду Дієвої арміїУНР, але згодом цей наказ було скасовано і полки були розподілені між місцевими військовими начальниками[18].
У березні 1919 року Колодія призначили командувачем Південно-Східної групи Східного фронтуДієвої армії УНР[20], а у квітні двадцятитисячна Бессарабська бригада, 8-й Подільський і 4-й кінно-артилерійський полки армії більшовиків відтіснили групу військ Південно-Західного фронту в Румунію, 17 квітня захопили Кам'янець-Подільський. На фоні цих подій Колодія в травні 1919 року призначають отаманом для доручень начальника Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. За його активної участі проведена реорганізація збройних сил на засадах регулярного війська. На початку червня 1919 року Дієва армія, провівши ряд наступальних операцій проти більшовицьких військ, відтіснила більшовиків за лінію Старокостянтинів — Проскурів — Кам'янець-Подільський. 3 червня3-тя Залізна дивізія армії УНР під командуванням Олександра Удовиченка, форсувавши Збруч, штурмом оволоділа Кам'янцем-Подільським, а 6 червня у звільнене місто переїхав уряд УНР. Однак ні місто, ні гарнізон виявилися не готовими до цього: була відсутня система квартирування, процвітали азартні ігри та дезертирство. Для зміни ситуації 12 червня начальником оборони району Кам'янця-Подільського був призначений Федір Колодій[21].
Очоливши залогу Кам'янця-Подільського, Федір Колодій доклав значних зусиль до ліквідації згаданих недоліків: зобов'язав зареєструвати всі клуби, заборонив формувати військові частини без погодження зі штабом залоги, реформував систему міських перевезень[22]. 10 липня його було призначено командувачем обороною міста з присвоєнням військового звання генерал-поручник. До 15 липня, проінспектувавши підпорядковані частини, Колодій утворив вздовж Дністрарубіж оборони на лінії Дунаївці — Скала-Подільська. Мобілізувавши всі наявні сили й засоби, генералові Колодію вдалося зупинити наступ більшовиків, що дало змогу УГА перейти Збруч і об'єднатись з Дієвою армією. За успішне виконання завдання нагороджений Хрестом Симона Петлюри. Введений до складу Військової ради УНР. Після розгортання наступу УНР Федір Колодій повернувся в Кам'янець-Подільський для організації систему військових судів[23].
У березні 1920 року Колодій призначений референтом уряду УНР з військових справ. Але в травні цього ж року генерал Колодій захворів на епідемічний висипний тиф, який на той час поширювався Україною. Виснажений організм Колодія не зміг перебороти хворобу. Точна дата смерті невідома. Оскільки тіла померлих від тифу спалювали, могила генерала втрачена[24].
↑За даними податкових списків 1923 року Рудьківка (разом із Марківцями, Сухинею та Макарівкою) належала до Козелецького району (а не до Бобровицького) Ніжинської округи Чернігівської губернії.
↑Колодеев Федор Александрович. Георгиевские кавалеры Великой войны (рос.) . Федеральне архівне агентство Російської Федерації. 2014. Архів оригіналу за 18 березня 2015. Процитовано 18 березня 2015. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |3= (довідка)
Бондаренко В. В. Герої Першої світової = Герои Первой мировой. — Москва : Молодая гвардия, 2013. — 511 с. — (Жизнь замечательных людей: сер. биогр.) — 6000 прим. — ISBN 978-5-235-03657-4.
Верстюк В.Ф. (керівник) та ін. Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. Листопад 1918 — листопад 1920 рр.: Док. і матеріали. — Видавництво імені Олени Теліги. — Київ, 2006. — Т. 1. — 688 с.
Волковинський В.М. Бойові дії на українських землях у роки Першої світової війни. — Київ, 2004. — Вип. 4.
Головко О. Ф. Інфекційні захворювання та медична допомога населенню Поділля в 1919–1920 рр / Винокур І. С. — Матеріали IX Подільської історико-краєзнавчої конференції. — Кам'янець-Подільський, 1995.
Зайончковский A.M. Перша світова війна = Первая мировая война. — Санкт-Петербург : Полигон, 2002. — 878 с. — 5000 прим. — ISBN 5-89173-174-6.
Лехович Д. В. Білі проти червоних. Доля генерала Антона Денікіна = Белые против красных. Судьба генерала Антона Деникина. — Воскресенье. — Москва, 1992. — 193 с. — 50000 прим. — ISBN 5-88528-020-7.
Мазепа І. Й. Україна в огні й бурі революції 1917 – 1921. ІІІ. Польсько-український союз. Кінець збройних змагань У.Н.Р. — Прага : Українське Видавництво «Пробоєм», 1943. — 233 с.
Мельник Р. П. Питання вишколу старшин армії УНР у практичній діяльності та теоретичній спадщині військової еміграції 20-30 рр. XX ст.. — Львів : Держава та армія : [збірник наукових праць], 2010. — Вип. 670.
Путинцев Н.Г. Хронологічний перелік подій з історії Сибірського козачого війська = Хронологическій перечень событій изъ исторіи Сибирскаго казачьяго войска. — Омск : Тип. Окр. Штаба, 1891. — 274 с.
Старенький І. О. До питань охорони Кам'янець-Подільської фортеці в 1812–1928 рр. — Археологія і фортифікація Середнього Подністров'я: зб. матер. ІІ всеукр. наук.-практ. конф. — Кам'янець-Подільський : ПП «Медобори-2006», 2012.
Хома І. Я. Основні засади формування та діяльності військ української Червоної Армії в радянській історіографії. — Військово-науковий вісник, 2013. — Вип. 19. — С. 156–164.
Куличкин С. П. Кондратенко. — Москва : Молодая гвардия, 1989. — 228 с. — (Жизнь замечательных людей. Сер. биогр.; Вип. 702) — ISBN 5-235-01008-6.(рос.)