Клюфас Іван Якович

о. Іван Клюфас
Іван Якович Клюфас
парох села Бонарівка (1927—1945)
Загальна інформація
Народження19 червня 1894(1894-06-19)
Стібенець
Смерть14 лютого 1965(1965-02-14) (70 років)
Верхнє Синьовидне
ГромадянствоАвстро-Угорщина Австро-Угорщина → ЗУНР ЗУНР →  УНР
Польща → Польська Республіка → Третій Рейх→ СРСР СРСР
ОсвітаПеремишльська греко-католицька семінарія
Служіння в церкві
ТитулКороснянський декан
КонфесіяУГКЦ
Рукоположення1919

Клюфас Іван (Іоан) Якович (19 червня 1894, Стібенець — 14 лютого 1965, Верхнє Синьовидне) — священник УГКЦ, громадсько-культурний діяч.

Життєпис

Уродженець Стібенця поблизу Перемишля на Надсянщині [1]. В 1914 році закінчив українську гімназію в Перемишлі.

В 1922 — 1923 та в 1925 — 1927 рр. — парох замішанського села Опарівка[2]

В 1924 — 1925 рр. і в 1927—1945 рр. — парох замішанського села Бонарівка [3].

Декан Короснянського деканату Перемишльської єпархії ГКЦ (з 1934 р. — Апостольської адміністрації Лемківщини) в 1931 — 1945 рр.

В ході свого служіння на Замішанщині Іван Клюфас часто запрошував в Бонарівку сина Івана Франка Тараса. Родина Тараса Франка і отця Клюфаса добре товаришувала між собою, чому є підтвердження у спогадах Ярослава Пащака [4].

Отець Іван був тим самим священником, який звершував чин похорону над загиблою 27 липня 1944 року Юлією Опарівською — вдовою о. Василя Опарівського, тещею Степана Бандери. Загиблу було поховано на сільському цвинтарі села Бонарівка. Могила збережена [5].

2 червня 1945 року спільно зі своїми парафіянами прибув на станцію Снятин під час депортацій українського населення з Закерзоння в 1945 — 1951 років [6].

Учасник Львівського собору (1946), де представляв Снятинський деканат ГКЦ.

В 1945 — 1954 рр. — настоятель храму на честь Собору Пресвятої Богородиці в селі Горішнє Залуччя на Снятинщині.

В 1955 — 1965 рр. — настоятель храму на честь Собору Пресвятої Богородиці в с. Верхнє Синьовидне на Сколівщині.

Похований в крипті церкви своєї останньої парафії [7].

Примітки

  1. ↑ Зілинський І. Моя наука в Перемиській гімназії. Лемківщина, 2009. Ч. 3. С. 8.
  2. ↑ Добрянська-Попович Г. Опарівка, Енергетика прадідівської землі. Із циклу «Замішанці» / Г. Добрянська-Попович, О. Добрянський. Львів: Коло, 2015. С. 95.
  3. ↑ Бойда А. Переселення жителів села Бонарівка на терени Української СРСР (в контексті переселенських рухів середини 1940-х рр. і операції «Вісла» 1947 р.). Краєзнавець Прикарпаття. № 34 липень — грудень 2019 рік. С. 14.
  4. ↑ Пащак Я. «Родимий край, село родиме». К. : Веселка, 2001. С. 85 .
  5. ↑ Бойда А. Родинні перекази, або вивчаючи родовід. Голос Покуття (Снятин), № 39. 3 жовтня 2014. С. 10.
  6. ↑ Бойда А. Переселення жителів села Бонарівка на терени Української СРСР (в контексті переселенських рухів середини 1940-х рр. і операції «Вісла» 1947 р.). Краєзнавець Прикарпаття. № 34 липень — грудень 2019 рік. С. 15.
  7. ↑ Громик В. Дерев'яні церкви Львівської області. Львів, 2014. С. 231.

Джерела

  • Бойда А. Переселення жителів села Бонарівка на терени Української СРСР (в контексті переселенських рухів середини 1940-х рр. і операції «Вісла» 1947 р.). Краєзнавець Прикарпаття. № 34 липень — грудень 2019 рік. С. 13—15.
  • Бойда А. Родинні перекази, або вивчаючи родовід. Голос Покуття (Снятин), № 39. 3 жовтня 2014. С. 10.
  • Голей М. З наших. Документальний нарис. Коломия: Вік, 2021. 232 с.
  • Громик В. Дерев'яні церкви Львівської області. Львів, 2014. 448 с.
  • Добрянська-Попович Г. Опарівка, Енергетика прадідівської землі. Із циклу «Замішанці» / Г. Добрянська-Попович, О. Добрянський. Львів: Коло, 2015. 448 с.
  • Зілинський І. Моя наука в Перемиській гімназії. Лемківщина, 2009. Ч. 3. С. 6—9.
  • Пащак П. Спомини з життя моєго. Коломия: Вік, 2021. 124 с.
  • Пащак Я. «Родимий край, село родиме». К. : Веселка, 2001. 204 с.