Кисорицька волость

Кисорицька волость
Центр	Кисаричі
Площа	71 705 (1885)
Населення	4298 осіб (1885)
Густота	5.5 осіб / км²
Наступники	ґміна Кісориче

Кисорицька волость — адміністративно-територіальна одиниця Овруцького повіту Волинської губернії Російської імперії та Української держави. Волосний центр — село Кисоричі

Склад

Станом на 1885 рік складалася з 9 поселень, 9 сільських громад. Населення — 11777 осіб (2243 чоловічої статі та 2065 — жіночої), 516 дворових господарства[1].

Земля волості

	Площа, десятин	У тому числі орної, дес.
Сільських громад	6357	3066
Приватної власності	64061	980
Казенної власності	-	—
Іншої власності	1287	229
Загалом	71705	4275

Основні поселення

• Кисоричі колишнє власницьке село за 175 верст від повітового міста, волосне правління, 394 особи, 60 дворів, православна церква, школа, постоялий будинок.
• Борове — колишнє власницьке село, 494 особи, 73 двори, православна церква, водяний млин.
• Голиші — колишнє власницьке село при річці Приході, 444 особи, 76 дворів, православна церква, водяний млин.
• Карпилівка — колишнє власницьке село, 789 осіб, 91 двір.
• Рокитне — колишнє власницьке село, 860 осіб, 126 дворів, православна церква, постоялий будинок, кузня, водяний млин.

Під владою Польщі

Гміна Кісориче
1920—1939
Воєводство	Поліське, Волинське
Повіт	Сарненський
Адмінцентр гміни	Кисоричі
Тип гміни	Сільська
Громади	21
Населення (1921)  • населення  • густота населення	12 214

18 березня 1921 року, після підписання мирної угоди («Ризький мир») між РРФСР і УСРР, з одного боку, та Польщею — з другого, був прокладений новий державний кордон, який поділив Волинську губернію на дві частини — до Польщі відійшли 6 повітів губернії, а також 1 волость Овруцького повіту — нею була Кисорицька волость (без сіл Калинівка та Майдан, що залишилися у складі УСРР), яка називалася надалі ґміна Кісориче та приєднали окремі села Олевської (Будки-Сновидовицькі, Дерть, Залав'я, Остки, Сновидовичі) та Юрівської (Біловіж, Дубно, Кам'яне, Купель, Мушні, Обсіч) волостей, що опинилися на захід від нового кордону.

Польською владою на території ґміни велася державна програма будівництва польських колоній і заселення поляками. На 1936 рік ґміна складалася з 21 громади[2]:

1. Олександрівка — село: Олександрівка та хутори: Діброва, Пічки, Пильня і Попадя;
2. Біловіж — село: Біловіж та хутори: Біловіж, Борисівка, Довге, Ясиновець, Красна-Гола, Кам'янка, Кривушка, Копин, Калин, Милячі, Пруси, Рудня, Снопищі, Стібок, Уріччя, Желіхове, Зелене, Зимники і Залужжя;
3. Борове — село: Борове та хутори: Чорна-Нивка, Діброва, Перевора, Топилище, Вовнище, Воротець і Загалля;
4. Буда — село: Буда та хутір: Боровина;
5. Будки-Борівські — село: Будки-Борівські, лісничівка: Будки-Борівські та хутір: Койлове;
6. Будки-Сновидовицькі — село: Будки-Сновидовицькі;
7. Дерть — село: Дерть;
8. Довгань — село: Довгань;
9. Галич — село: Галич та хутори: Корені, Марин і Свинники;
10. Карпилівка — село: Карпилівка, хутори: Бистричка, Березники, Хвошне і Калища та надлісництво: Карпилівка;
11. Кисоричі — село: Кисоричі, фільварок: Кисоричі, та хутори: Добрий-Острів, Островок і Вилики-Ліс;
12. Масевичі — село: Масевичі та хутори: Горовашка, Кутиха, Кутиха-Дальша, Камінь, Підшубцем, Пухля-Масевицька, Рогів і Занакатом;
13. Мушні — село: Мушні та хутір: Лібухів;
14. Нетреба — село: Нетреба, хутір: Дерманка та гаївка: Нетреба;
15. Окопи — село: Окопи;
16. Рокитне — село: Рокитне та хутори: Берці, Чисто-Лужа, Церквище, Долибини, Діброва, Дубровиця, Кривуха, Коржі, Льова, Липники, Мольничищі, Мутвиця, Низька-Нива, Осовуха, Острів, Остки, Підгало, Підріччя, Свинка, Ровищі, Совця-Виничів, Слижі, Залісом, Залядом, Завіччя;
17. Рудня-Льва — село: Рудня-Льва, фільварок: Рудня-Льва та хутори: Діброва, Фасичин, Граби, Кам'яний Брід і Вудерівка;
18. Сновидовичі — село: Сновидовичі, хутори: Бодля, Бедрива, Хлопишів, Чортиха, Дубне, Дуків, Гола-Нива, Грем'ячка, Гусь, Якубів-Груг, Янчівка, Крутилівка, Каців, Красна-Гірка, Кам'яниця, Клищі, Мідне, Новий-Двір, Новосільська, Пічки, Пересічне, Підози, Вісь, Сріблянка, Ставок, Сілищі, Волочок, Вовча-Гірка, Засобицький, Закльче, Заязвинець, Журавель і Замочок, селище: Остки та надлісництво: Остки;
19. Старики — село: Старики та хутори: Ямне, Мокре, Плучник, Слободі і Вудерівка;
20. Залав'я — село: Залав'я, лісничівка: Залав'я та хутори: Блежівський, Кобила, Шуляки, Вижички і Забара.

Після радянської анексії західноукраїнських земель ґміна ліквідована у зв'язку з утворенням Рокитнівського району.

Джерела

• Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)

Посилання

1. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
2. Wołyński Dziennik Wojewódzki nr 1 z dnia 4 stycznia 1936 roku, s. 77-78 [Архівовано 4 травня 2017 у Wayback Machine.] (пол.)