Кешк

Кешк (тур. Köşk — дозор, вахта[1]) — житлова укріплена баштоподібна споруда ранньосередньовічного замку в Середній Азії, аналогічна донжону. Кешк, споруджений із сирцевої цегли, ставив глинобитну платформу з похилими гранями[2].

«Золотим століттям» ранньосередньовічних замків Середньої Азії були V—VIII століття — час політичної роздробленості, дезурбанізації та встановлення феодального господарського укладу. Дрібні володіння цього часу були практично самостійні і постійно перебували у стані бойової готовності: кожен правитель побоювався нападу сусідів і сам не проти захопити їх володіння. В умовах численні замки аристократів-землеробів будувалися насамперед із розрахунком на оборону і безпеку. Кешки зазвичай будувалися двоповерховими, причому житлові та приймальні приміщення в цьому випадку розташовувалися на верхньому поверсі[3].

У роботі, присвяченій передісламській архітектурі Середньої Азії, С. Г. Хмельницький спробував дати узагальнену класифікацію замків цієї епохи з погляду планування. Було виділено 4 типи:

  1. Каре одноманітних приміщень, що оточують внутрішній двір.
  2. Будівля з центральним приймальним залом (квадратним і, можливо, купольним) оточеним низькими приміщеннями.
  3. Будівля з центральним приймальним залом (більш-менш симетричною щодо обох осей), «ядром» якої слугує невеликий купольний хол, що з'єднує навколишні приміщення.
  4. Будинки з асиметрично розташованою (зазвичай у кутку) прямокутною приймальною залою, яка з двох або, рідше, з трьох боків оточена широким коридороподібним кулуаром[3].

У IX—X століттях створення держав Тахіридів і Саманідів на місці колишніх дрібних володінь зводить нанівець значення укріплених «лицарських гнізд»: лицарі — «дехкане» втрачають незалежність і йдуть служити правлячої династії, феодальні усобиці припиняються або, принаймні, слабнуть, безпека аристократа-землевласника та його роду залежить тепер більше від стану справ у державі, ніж від товщини стін та висоти його родового замку. Нову ситуацію сформулював Ісмаїл Самані, який скасував ремонти «довгої стіни» (Канпірак) навколо Давньобухарської оази: «Поки я живий, я — стіна Бухари»[3].

Є припущення, що в X—XII століттях, коли кешки місцевого доісламського лицарства втратили своє значення, деякі з них були перетворені на невеликі караван-сараї нетрадиційного вигляду та устрою.

Kax

Великий кешк називається «ках». Іноді кешком називають найбільш укріплену частину каху[4][5].

Див. також

Примітки

  1. ↑ Словарь архитектурно-реставрационных терминов
  2. ↑ Архитектурный словарь
  3. ↑ а б в Хмельницкий, 2000, с. 65—133.
  4. ↑ Istorii︠a︡ narodov Uzbekistana. — AN UzSSR, 1947.
  5. ↑ Василий Владимирович Бартольд. История культурной жизни Туркестана. — Изд-во Академии наук СССР, 1927.

Література

  • Хмельницкий С. Г. Между кушанами и арабами. Архитектура Средней Азии V—VIII вв. — Берлин—Рига : GAMAJUN, 2000. — 288 p.

Посилання