Кенаса (Вроцлав)

Кенаса
51°06′05″ пн. ш. 17°02′39″ сх. д. / 51.101482° пн. ш. 17.044097° сх. д. / 51.101482; 17.044097
Тип спорудиспоруда
Розташування Республіка Польща, Вроцлав
Початок будівництва1946
Кенаса (Вроцлав). Карта розташування: Польща
Кенаса (Вроцлав)
Кенаса (Вроцлав) (Польща)
Мапа

Кенаса у Вроцлаві — караїмська кенаса, що знаходилася до 1989 року у Вроцлаві на вулиці Княжевича, 28. Це була єдина кенеса, що функціонувала у повоєнній Польщі.

Історія

Територія сучасної Польщі не була традиційним місцем проживання для польських караїмів. У межах Другої Польської Республіки існувало чотири караїмські релігійні громади (джимати) зі своїми повноцінними кенасами. Це були Тракай, Вільнюс та Луцьк з колишньої російської імперії та Галич, що входив до колишньої австрійської імперії. Самі караїми, хоча і становили невелику громаду (чисельністю близько тисячі), належали до однієї з небагатьох релігійних меншин, визнаних законом у міжвоєнній Польщі (їх статус регулювався Законом 1936 року про відносини держави з Караїмськими релігійними союзом у Республіці Польща[1])[2].

Караїми опинилися в повоєнних кордонах внаслідок переселення, здійсненого за республіканськими договорами. Десятки сімей, яким вдалося таким чином потрапити до Польщі, походили з Тракая, Вільнюса, Паневежиса, Луцька чи Галича, де раніше вони створили досить згуртовані громади. У повоєнній Польщі вони утворювали діаспоральні групи, а їх святині та культові споруди залишалися в СРСР[3].

В нових умовах караїми об'єдналися навколо трьох новостворених релігійних громад: у Варшаві, Гданську та Вроцлаві. Через свою незначну кількість вони не мали ні фінансових можливостей, ні нагальної потреби побудувати повноцінну кенасу. Попри те, у Вроцлаві було зроблено спробу відкрити молитовний дім, який держава визнала б спорудою, призначеною для релігійного богослужіння та діяла на інституційній основі[4]. У листі 1953 року хаззан Рафаель Абкович писав:

(…) я був змушений попросити місцеву владу надати постійну квартиру для потреб Караїмської релігійної асоціації та за підтримки Президії Провінційної національної ради у Вроцлаві було надано квартиру за адресою вул. Князевича, 28 у Вроцлаві. У цьому місці є: зал для служб, кабінет та загальна кімната. Оскільки Караїмський релігійний союз у Польській Народній Республіці ще не має, окрім кладовища у Варшаві, жодних установ, пов'язаних з релігійним культом та культурно-освітнім життям, виділені приміщення будуть служити для задоволення релігійних, культурних та освітніх потреб усіх караїмів, які проживають у Народній Республіці Польща[5].

Відомо, що, крім Вроцлава, були спроби організувати кенасу відразу після Другої світової війни, також у Вжещі, через те, що в тодішньому Тримісті проживало до ста караїмів, яким за необхідності доводилося сповідувати релігію лише в приватних квартирах. Заявки на присудження відповідного об'єкту для цієї мети були подані Караїмським релігійним об'єднанням гданському воєводі у 1946 та 1947 роках. Однак справу не було задоволено[6].

Крім того, молитовний будинок у Вроцлаві був не типовою кенасою, а квартирою, яка виконувала роль кенаси, в якій для поклоніння використовувались три із п'яти кімнат[4]. Опікувався молитовним будинком хаззан Рафаель Абкович, який з 1946 року до останніх днів свого життя у 1992 році проводив суботні та різдвяні богослужіння і здійснював релігійні служби, пов'язані з народженнями, весіллями та похоронами не лише у Вроцлаві, але також в інших місцях проживання караїмів — в Ополі, Варшаві та Гданську (служби часто проводились у приватних будинках)[7]. Завдяки йому караїмська релігійна громада у Вроцлаві була єдиною, яку після 1945 року очолював священнослужитель[8]. Кенаса у Вроцлаві діяла до 1989 року[9].

Після смерті хаззана Абковича караїми, які мешкають у сучасній Польщі, не мають ані власного духовенства, ані кенаси. З цієї причини місцем богослужіння обов'язково повинні бути приватні будинки, а миряни почали виконувати релігійні функції[10].

Див. також

Примітки

  1. ↑ Ustawa z dnia 21 kwietnia 1936 r. o stosunku Państwa do Karaimskiego Związku Religijnego w Rzeczypospolitej Polskiej, Dz.U. z 1936 r. nr 30, poz. 241.
  2. ↑ Problematyka geopolityczna ziem polskich. Prace Geograficzne nr 218. Warszawa. 2008. с. 246. ISBN 978-83-61590-08-8.
  3. ↑ Problematyka geopolityczna ziem polskich. Prace Geograficzne nr 218. Warszawa. 2008. с. 247—248. ISBN 978-83-61590-08-8.
  4. ↑ а б Andrzej Rykała: Przemiany sytuacji społeczno-politycznej Karaimów polskich na tle zmian ich przynależności państwowej. W: Piotr Eberhardt (red.): Problematyka geopolityczna ziem polskich. Warszawa: 2008, ss. 247-248, seria: Prace Geograficzne nr 218. ISBN 978-83-61590-08-8. 
  5. ↑ Mariola Abkowicz: Karaimskie życie społeczne w Polsce po 1945 roku. W: Beata Machul-Telus (red.): Karaimi. Warszawa: Wydawnictwo Sejmowe, 2012, s. 196, seria: Mniejszości narodowe i etniczne w Polsce. ISBN 978-83-7666-143-8. 
  6. ↑ Karaimi. Mniejszości narodowe i etniczne w Polsce. Warszawa: Wydawnictwo Sejmowe. 2012. с. 189. ISBN 978-83-7666-143-8.
  7. ↑ Karaimi. Mniejszości narodowe i etniczne w Polsce. Warszawa: Wydawnictwo Sejmowe. 2012. с. 198. ISBN 978-83-7666-143-8.
  8. ↑ Karaimi. Mniejszości narodowe i etniczne w Polsce. Warszawa: Wydawnictwo Sejmowe. 2012. с. 191. ISBN 978-83-7666-143-8.
  9. ↑ Abkowicz Rafał. Архів оригіналу за 28 січня 2015. Процитовано 2 червня 2021.
  10. ↑ Problematyka geopolityczna ziem polskich. Prace Geograficzne nr 218. Warszawa. 2008. с. 247—248. ISBN 978-83-61590-08-8.