Келіменешті

Келіменешті
рум. Călimăneşti
Герб
герб
Розташування міста Келіменешті
Основні дані
45°14′ пн. ш. 24°20′ сх. д. / 45.233° пн. ш. 24.333° сх. д. / 45.233; 24.333
Країна Румунія Румунія
Регіон Вилча
Адмінцентр Călimăneștid
Площа 104,5 км²
Населення 8 923 осіб (2002)
Географічна зона Олтенія
Часовий пояс UTC+2 і UTC+3
Номери автомобілів VL
GeoNames 8334918
OSM 2261289 ·R (Вилча)
Міська влада
mayor of Călimăneștid Ilie Amuzan
Вебсайт primaria-calimanesti.ro
Мапа
Мапа


CMNS: Келіменешті у Вікісховищі

Келіменешті (рум. Călimăneşti) — місто в Румунії, у повіті Вилча. Бальнеологічний курорт в долині річки Олт у передгір'ї Південних Карпат. Населення — 8 923 осіб (2002). Площа — 104,5 км².

Клімат та мінеральні води

Клімат м'який, помірно вологий, опадів близько 700 мм на рік. Середньорічна температура 9,7 °C.

Відомо близько 30 мінеральних джерел. Вода більшості із них відноситься до хлоридно-натрієвого типу і містить сірководень (від 1,1 до 88 мг/л). Температура води 10-15°С. Є також слабомінералізовані джерела гідрокарбонатно-хлоридно-натрієвого і гідрокарбонатно-сульфатно-кальцієво-натрієво-магнієвого типу. Вода використовується для питного лікування, ванн, інгаляцій, зрошувань тощо.

Курорт засновано 1887 року[1]. Лікування хворих із захворюваннями органів травлення, нирок і сечовивідних шляхів, обміну речовин, органів руху і опори, порушеннями периферичного кровообігу і гінекологічними хворобами.

Історія курорту

Джерела курорту відомі з часів даків та римлян. У північній частині і донині збереглись залишки терм, побудованих у добу імператора Адріана (117-138), де використовувались сіркові термальні води.[2]

У різні часи тут бували Матей Басараб — правитель Румунської держави (1632-1654), Александр Голеску-Албул, революціонер 1848 року, Михайло Когельничану (прем'єр-міністр 1863-1865), Наполеон Третій — імператор Франції (1852-1870), Еміль Луберт — президент Франції (1899-1906).

Мінеральні води цього курорту біли нагороджені на міжнародних виставках в відні 1873 та Брюселі 1893 рр., де джерело Качулата №1 було нагороджено найвищою премією та золотою медаллю.

Примітки

  1. Велика радянська енциклопедія. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 13 листопада 2008.
  2. Живі ключі. Архів оригіналу за 12 травня 2013. Процитовано 1 грудня 2008.