Канна (антилопа)

Канна
Канна звичайна
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Парнокопитні (Artiodactyla)
Родина: Бикові (Bovidae)
Підродина: Бикові (Bovinae)
Триба: Tragelaphini
Рід: Taurotragus
Wagner, 1855
Види
Вікісховище: Taurotragus

Ка́нна, або оленебик[1] (Taurotragus) — рід антилоп родини бикових (номінативна підродина бикові, Bovinae).

Опис

Жовтувато-коричневого кольору, висотою близько 2 м, як самці, так і самиці мають спіралеподібні роги до 45 см довжиною. Водиться в Центральній і Південній Африці.

Доместикація

У Стародавньому Єгипті антилопа канна була домашньою твариною: її доїли, впрягали до плуга, у вози. Але потім інші копитні, які виявились продуктивнішими, витіснили канн з господарського ужитку.[2] Досліди з приручення канн були розпочаті в середині XX століття в Африці, а у нас цим займалися в заповіднику Асканія-Нова. Невелике стадо антилоп канн було акліматизоване в заповіднику ще в кінці XIX століття. У наші дні в Асканійському степу пасуться 28 видів різних антилоп. Найбільш тямущі і довірливі з усіх — канни. В Асканії-Нова була організована ферма, де доять цих величних тварин. Деякі з них дають до 7 літрів «молокану» (молоко антилоп канн) на день. Це молоко містить 13% жиру, а також набагато більше, ніж у коров'ячому, цукру і білків, особливі цілющі речовини. «Молкан» допомагає при виразках шлунка, туберкульозі, загоєнні ран, при інших шкірних і шлунково-кишкових захворюваннях[2].

Першою дійною канною в Асканії-Нова стала антилопа на прізвисько Ніла, коли у неї загинуло теля. Після Ніли дозволила доїти себе Венера, Нектория, Нота та інші канни. Наукові співробітники заповіднику спробували доїти й інших антилоп. Деякі з них, як от нільгау, стали дійними, інші ж, особливо гну, дикі і близько не підпускають доярок[2].

Примітки

  1. ↑ Маркевич, О. П. Номенклатура // Маркевич О. П., Татарко К. І. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 217.
  2. ↑ а б в Акимушкин И. И. Мир животных: Насекомые. Пауки. Домашние животные. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: Мысль, 1990. — 462 с. — ISBN 5-244-00444-1. (рос.)

Посилання