Назва повісті і фільму навіяна рядком з однойменної російської пісні (Калина красная, калина вызрела)[3][4][5].
Сюжет
Вийшовши з в'язниці, Єгор Прокудін, на призвисько «Горе», вирішує податися в село, де живе синьоока незнайомка Люба, з якою він листувався, — адже треба трохи перечекати і оглядітися. Але життя в селі руйнує всі плани Єгора, і він вирішує назавжди порвати з минулим. Тепер у нього є друзі, робота. Він кохає Любу. Проте дружки Єгора наполегливо не відпускають його…
Цікаві факти
Через відмову від ролі матері Єгора Віри Марецької режисер Василь Шукшин запросив на цю роль місцеву жительку Єфимію Бистрову і попросив у кадрі просто розповісти про своє життя. Камеру встановили на вулиці, знімали через виставлене віконце, звук писали синхронно. Бабуся наговорювала розповідь про себе, відповідаючи на запитання Лідії Федосєєвої-Шукшиної, які були заздалегідь продумані і направляли розповідь у потрібне для фільму русло. За зйомки Єфимії Бистровій привезли гонорар 700 рублів, величезна сума для тих часів, з урахуванням пенсії в 17 рублів, а так само вовняну сукню, туфлі та золоті сережки.
Василь Шукшин у фільмі був і сценаристом, і виконавцем головної ролі, і режисером.
Шукшин дуже зібрано входив у знімальний період «Калини червоної». Наприклад, документальні кадри, де ув'язнений співає пісню «Ти жива іще, моя старенька» (цього в сценарії не було), він знайшов серед тисяч кілометрів кіноплівки спецкінохроніки МВС. «Калина червона» так і починається концертом зеків, який знімали у справжній колонії під Москвою.
Займає за відвідуваністю 14-е місце серед фільмів за всю історію радянського кінопрокату.
Кіноповість «Калина червона» Василь Шукшин написав у лікарні.
Держкіно виділило на картину всього 3600 метрів дефіцитної тоді плівки «Кодак». А для роботи потрібно було в шість разів більше. Тому перший «розгінний» дубль знімали на вітчизняній плівці «Свема», потім заряджали «Кодак», і тут уже всі працювали на повну силу.
Однією з ключових у фільмі є сцена зустрічі Єгора зі своєю матір'ю після двадцятирічної розлуки. Вирішили умовити знятися у крихітній сценці кого-небудь з дуже великих актрис і зателефонували Марецькій. Віра Петрівна дала згоду, але, на жаль, невдовзі захворіла. Тоді спробували відшукати реальну долю, схожу з тією, яка була потрібна. У підсумку зняли документальну бесіду саме з такою матір'ю, у якої війна відняла всіх синів.
