Калениченко Павло Михайлович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Калениченко.

Павло Михайлович Калениченко
Народився17 березня 1923(1923-03-17)[1]
Андріївка, Широківський район, Криворізька округа, Катеринославська губернія, Українська СРР, СРСР
Помер30 червня 1983(1983-06-30)[1] (60 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
ПохованняБайкове кладовище
КраїнаСРСР СРСР
Діяльністьісторик, головний редактор, викладач університету
Alma materФакультет міжнародних відносин Київського університету (1949)
Інститут історії України НАН України
Галузьісторія і міжнародні відносини[2]
ЗакладКНУ імені Тараса Шевченка
Інститут історії України НАН України
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор історичних наук (1981)
Війнанімецько-радянська війна
У шлюбі зКалениченко Нінель Павлівна
ДітиАнатолій Калениченко, Костянтин Калениченко
Нагороди
медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
заслужений діяч культури Польщі
нагрудний знак 1000-ліття польського держави Medal "Brotherhood in Arms"

Павло Михайлович Калениченко (17 березня 1923, с. Андріївка, Дніпропетровська область — 30 червня 1983, Київ) — український історик, дослідник історії Польщі та українсько-польських відносин. Професор (1978), доктор історичних наук (1981), заслужений діяч польської культури.

Біографія

Павло Калениченко народився в с. Андріївка (нині село Криворізького району Дніпропетровської області) в сім'ї вчителя.

До 1941 року навчався на фізично-математичному факультеті Львівського університету. Учасник німецько-радянської війни 1941—1945 років.

Могила Павла Калениченка, Байкове кладовище

У 1949 році закінчив міжнародний факультет Київського університету.

Протягом 1949—1954 років обіймав посади літературного працівника, завідувача відділом редакції газети «Радянська Україна». Водночас навчався в аспірантурі Інституту історії АН УРСР. Протягом 1954—1981 — науковий співробітник, завідувач відділу Інституту історії АН УРСР.

У 1957—1962 роках — заступник відповідального редактора, у 1972-76 роках — головний редактор «Українського історичного журналу».

Протягом 1967—1976 років викладав у Київському університеті. Очолював Українське видання Товариства радянсько-польської дружби.

Раптово помер 30 червня 1983 року у Києві. Похований на Байковому кладовищі разом із дружиною (ділянка № 31, 50°25′18.24″ пн. ш. 30°30′19.32″ сх. д. / 50.4217333° пн. ш. 30.5053667° сх. д. / 50.4217333; 30.5053667).

Родина

Дружина — Нінель Калениченко (1926—2020), науковиця в галузі педагогіки. Виховали двох синів: науковця Костянтина Калениченка (нар. 1948) та музикознавця Анатолія Калениченка (нар. 1955).

Праці

Автор понад 250 наукових праць, серед них — монографії:

  • Польська прогресивна еміграція в СРСР в роки Другої світової війни (Київ, 1957)
  • Участь польських трудящих в Жовтневій революції і громадянській війні в Україні (Варшава, 1969, польською мовою)
  • Великий Жовтень і революційний рух у Польщі (листопад 1917 — жовтень 1919) (Київ, 1971)
  • Брати по класу — брати по зброї (Участь польських інтернаціоналістів у боротьбі за владу Рад на Україні. 1917—1920 рр.) (Київ, 1973) та ін.

Відзнаки

Нагороджений трьома медалями за участь у Великій вітчизняній війні Радянського Союзу 1941—1945 і медаллю «За доблесну працю». Мав нагороди уряду Польщі.

Джерела та література

Посилання

  • Калениченко Павло Михайлович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев  — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с. 184—185
  1. ↑ а б Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  2. ↑ Чеська національна авторитетна база даних