Каланчак (селище)

селище Каланчак
Герб Каланчака Прапор Каланчака
Країна Україна Україна
Область Херсонська область
Район Скадовський район
Тер. громада Каланчацька селищна громада
Код КАТОТТГ UA65080070010032201
Основні дані
Засновано 1794
Статус із 2024 року
Площа 21,706 км²
Населення 8 977 (01.01.2022)[1]
Густота 438,5 осіб/км²;
Поштовий індекс 75800
Телефонний код +380 5530
Географічні координати 46°15′8″ пн. ш. 33°17′26″ сх. д. / 46.25222° пн. ш. 33.29056° сх. д. / 46.25222; 33.29056
Висота над рівнем моря м
Водойма р. Каланчак


Відстань
Найближча залізнична станція: Каланчак
До станції: 16 км
До обл. центру:
 - залізницею: 80 км
 - автошляхами: 84,9 км
Селищна влада
Адреса 75800, смт Каланчак, вул. Херсонська, 1
Голова селищної ради Світлана Володимирівна Фоміна
Карта
Каланчак. Карта розташування: Україна
Каланчак
Каланчак
Каланчак. Карта розташування: Херсонська область
Каланчак
Каланчак
Мапа

Каланчак у Вікісховищі

Каланчак — селище в Україні, центр Каланчацької селищної громади Скадовського району Херсонської області. Колишній адміністративний центр Каланчацького району та колишній центр Каланчацької волості Дніпровського повіту Таврійської губернії. Відстань до облцентру становить близько 84 км і проходить автошляхом E97.

Основні відомості

Лежить на річці Каланчак, за 23 км від залізничної станції Каланчак.

Населення: 9,1 тисяч.

Засновано 1794. Селище міського типу від 1967.

Середня температура січня: +2,7°. Середня температура липня: +23,4°. Опадів 314 мм на рік.

Площа зелених насаджень — 133,4 га.

Маслозавод, харчосмакова фабрика.

Історія

Походження назви селища трактується по-різному. Наприклад, Є. П. Шевельов у статті «Про деякі городки і кургани в Дніпровському повіті Таврійської губернії» зазначає: «… за сім верстов од скарбового села Каланчак є невелике старовинне укріплення, котре навколишні жителі називають городком». Це укріплення в кримських татар називалося «Кале-Кучук» (мала фортеця). Тому нібито і саме село дістало назву «Каланчак».

У середні віки у степовій Таврії цілу низку назв створили тюркські родові об'єднання. Розшифрувати їх важко, бо нерідко першопоява переозвучувалась, як у староукраїнських, так і в мусульманських джерелах. Типовий приклад — Каланчак. Це найменування має ряд варіантів: Каланчак (літопис Самовидця), Колончик (реаляція 1750 р.), Колончак (у різних документах), Канлинчак, Канилчак (у турецьких рукописах), Какличик (Ф. Брун), Количка (нім. автор Туеман, що написав розвідку «Кримське ханство» 1784 р.).

У другій половині XVI ст. поблизу теперішнього Каланчака, неподалік від кам'яного мосту відбулась сутичка між козацьким військом під проводом Богдана Ружинського та кримськими татарами на чолі з Девлет-Гіреєм. Бій закінчився перемогою козаків, розбиті кримські татари відступили. Ружинський, відрізавши частину відступаючих, погнав їх до Каланчацького лиману. У вирішальний момент він увів у бій кінний резерв і знищив ті чамбули, що були притиснуті до затоки, не дозволивши ханові прийти їм на допомогу.

Станом на 1886 рік в селі мешкало 4100 осіб, налічувалось 640 дворів, існували православна церква, школа та 5 лавок[2].

На початку ХХ ст. у Каланчаку почали з'являтися перші промислові підприємства для перероблювання сільськогосподарських продуктів. Протягом 1899—1913 рр. в селі з'явилось п'ять парових млинів, дві олійниці. Діяло 2 цегельні заводи, що давали додатково і черепицю.

Торгівлю вели понад два десятки дрібних лавок, з річним оборотом до 140 тис. крб.

З 1873 року в Каланчаку працює щорічний ярмарок, де продавалась худоба, коні, продукти землеробства, кожухи, мануфактура. А з 1887 р. щонеділі став збиратися базар.

У 1843 році було відкрито церковноприходську школу на два класи. Медичного ж закладу на селі не було 68 років. Земську лікарню на 8 ліжок відкрили тільки в 1911 році. Її обслуговував один лікар.

Приватна аптека діяла на селі з 1903 року.

У 1912 році було відкрито першу бібліотеку.

5 травня 1931 року було засновано газету «Слава Праці», що друкується і понині.

За період Другої Світової війни приблизно 2000 каланчакців-солдатів брали участь у бойових діях, з них 1549 осіб загинуло.

Російсько-Українська війна (2014-2023)

21 березня 2014-го загинув біля селища Каланчак внаслідок вибуху самохідної артилерійської установки солдат 26-ї бригади Олександр Мартинюк. Згідно з висновками комісії, вибух стався через потрапляння невідомого пристрою в башту САУ. З п'яти членів екіпажу троє зазнали опіків, механік-водій залишився неушкодженим.

Російське вторгнення в Україну (2022)

Під час російського вторгнення в Україну місто було тимчасово окуповане російськими військами у перший день війни. Всупереч жорстким мірам окупантів, у місті героїчно проводили мітинги проти російського режиму.

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[3]:

Мова Кількість Відсоток
українська 10296 92.62%
російська 743 6.68%
вірменська 27 0.24%
білоруська 14 0.13%
циганська 11 0.10%
румунська 9 0.08%
болгарська 2 0.02%
угорська 1 0.01%
інші/не вказали 13 0.12%
Усього 11116 100%

Храми

  • Свято-Преображенська парафія УПЦ МП
  • Парафія усіх Святих Землі Української ПЦУ

Відомі особи

У Каланчаку народилися

Каланчацьку загальноосвітню школу І — ІІІ ступенів № 1 ім. Н. К. Крупської закінчив Ігор Кондратюк (* 1962).

У Каланчаку проживали: Іржик Юрій Іванович — молодший сержант Збройних сил України, учасник війни на сході України, (21-й окремий мотопіхотний батальйон, 56-а окрема мотопіхотна бригада, псевдо «Йожик»). Загинув 23 травня 2016 р. під час мінометного обстрілу Павлопіль (Волноваський р-н, Донецька область). Похований у смт Каланчак Херсонської області.

Див. також

Примітки

  1. http://db.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2022/zb_Сhuselnist.pdf
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  3. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

Література

Посилання