Зосима Прокопович
Зосима Прокопович (*невідомо — †1659[1]) — український релігійний діяч доби Богдана Хмельницького. Єпископ Чернігівський Київської митрополії Константинопольського патріархату. Останній архієрей перед захопленням кафедри Московською православною церквою. БіографіяЧернігівська єпархія, прадавня українська єпархія (з кінця X віку), область якої на початку XVI в. відійшла, внаслідок війни, до Московщини, а в р. 1618 по Деулинському миру повернена була Москвою Польщі.[2] 1631 року згадується ієромонахом Київського Михайлівського монастиря, потім настоятелем Чернігівського Єлецького Успенського монастиря. У 1648 році хіротонізований на єпископа Чернігівського Ісаєю Копинським.[2] Є дані, що єп. Зосима був слабого здоровя, не почував себе на силах керувати єпархією і проживав у Києві якби „на покої", в молитовних подвигах.[2] Він був змушений залишатися в Києві у званні охоронця Антонієвих печер, щоб отримувати допомогу від лаври. Характерною особливістю преосвященного Зосими було шанування пам'яті покійних. У Єлецькому монастирі він займався складанням «Єлецького синодика», зібраного від «давняго тоея обителі помінніка». 8 березня 1657 р. був висвячений на єпископа Чернігівського, сучавським митрополитом Гедеоном в Яссах, архимандрит Лазар Баранович, ректор Київо-Братської колегії, будучи обраним на Чернігівську катедру „мирною і добровольною радою духовного й мирського чину".[2] Єпископська хіротонія Лазаря Барановича в Яссах пояснюється тим, що митрополит Сильвестр був хворий.[2] Щоб уникнути звернення за висвятою до сусідньої Москви, звернулись до митрополита Гедеона, який був в тій самій юрисдикції Царгородського патріярха, що й Київський митрополит.[2] Примітки
|