Заха Хадід

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Хадід.
Заха Хадід
араб. زها حديد
Народження31 жовтня 1950(1950-10-31)
Смерть31 березня 2016(2016-03-31) (65 років)° інфаркт міокарда[1]
ПохованняБруквудський цвинтарd[2]
Релігіяіслам
КраїнаВелика Британія
НавчанняАрхітектурна школа архітектурної асоціаціїd (1977), Американський університет Бейрута і Berkhamsted Schoold
Діяльністьархітекторка, дизайнерка, викладачка університету, дизайнерка прикрас, мисткиня, скульпторка, художниця
Праця в містахБаку[3], Берлін[3], Вайль-на-Рейні[3], Рим[3], Гонконг[3], Лондон[3], Нью-Гейвен[3], Чикаго[3], Бостон[3], Іст-Лансінг[3], Цинциннаті[3], Інсбрук, Копенгаген, Нью-Йорк, Москва, Сарагоса і Мілан
Архітектурний стильдеконструктивізм
Найважливіші спорудиЦентр водних видів спорту, Центр Гейдара Алієва[4], Оперний театр Ґуанчжоу[5], Центр сучасного мистецтва (Цинциннаті)[6], Дубайська опера, BMW Central Buildingd, Bridge Paviliond, Lilium Towerd[7], Бергізель, Phaeno Science Centerd, CMA CGM Towerd, Riverside Museumd, MAXXId, one-northd, CityLifed, Havenhuisd, Capital Hill Residenced[8] і Vitra Fire Stationd
ЧленствоКоролівська академія мистецтв
ЗакладГарвардський університет, Іллінойський університет в Чикагоd і Віденський університет прикладних мистецтв
НагородиДама-Командор ордена Британської імперії
БатькоMohammed Ali Hadedd
Брати, сестриFoulath Hadidd
Сайтzaha-hadid.com
CMNS: Заха Хадід у Вікісховищі

Дама За́ха Мохаммад Хаді́д (англ. Zaha Mohammad Hadid; 31 жовтня 1950, Багдад, Ірак — 31 березня 2016, Маямі, США) — британська архітекторка, скульпторка, ювелірка, художниця та викладачка іракського походження. Лауреатка Прітцкерівської премії з архітектури 2004 року. Представниця деконструктивістського напрямку в архітектурі. Засновниця архітектурного бюро Zaha Hadid Architects.

Біографія

Народилася у Багдаді (Ірак) у 1950 році в родині колишнього Міністра фінансів Іраку Мохаммада Хадіда, який був на посаді у 1958—1963 рр. Здобула науковий ступінь з математики у Американському Університеті в Бейруті перед переїздом на навчання до лондонської Школи Архітектури при Асоціації Архітектури. Після закінчення школи працювала зі своїми колишніми викладачами Ремом Колгасом та Елією Зенгелісом у роттердамському архітектурному бюро Office for Metropolitan Architecture, ставши однією з його співзасновників у 1977 році.

Дипломний проєкт Заги Хадід називався «Тектонік Малевича» (К. Малевич (1878—1935) ). У змісті проєкту відобразилися мистецькі ідеї іншого вихідця з України харків'янина В. Татліна (1885—1956).

У 1980 році відкрила у Лондоні власне архітектурне бюро Zaha Hadid Architects. Протягом 1980-их викладала у Асоціації Архітектури та інших престижних закладах у всьому світі. Керувала кафедрою Кендзо Танге у Вищій Школі Дизайну при Гарвардському Університеті, кафедрою Саллівена у Школі Архітектури при Іллінойському університеті в Чикаго.

Будинки за проєктам Захи Хадід зведені в різних країнах світу — від Німеччини і Італії до Гонконгу і Азербайджану. Серед її проєктів — лондонський олімпійський комплекс водних видів спорту, оперний театр в Гуанчжоу (Китай), Центр Гейдара Алієва у Баку, також вона розробила проєкт одного з стадіонів для чемпіонату світу з футболу у Катарі у 2022 році[9].

Заха Хадід — перша жінка, нагороджена Прітцкерівською премією, а також перша і єдина жінка, що отримала Королівську золоту медаль RIBA.

31 березня 2016 року в 65-річному віці померла від серцевого нападу в Маямі, де лікувалася від бронхіту.

Нагороди

Ранні будівлі (1991—2005)

Великі проєкти (2006—2010)

Великі проєкти (2011—2012)

Примітки

  1. ↑ Architect Dame Zaha Hadid dies after heart attack
  2. ↑ Find a Grave — 1996.
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м Zukowsky J. Encyclopædia Britannica
  4. ↑ http://nyti.ms/22S2VgZ
  5. ↑ Guangzhou Opera House, Guangzhou, China
  6. ↑ https://www.archdaily.com/786968/ad-classics-rosenthal-center-for-contemporary-art-zaha-hadid-architects-usa
  7. ↑ Lilium tower
  8. ↑ Zaha Hadid's only house finally completes in Russian forest
  9. ↑ Померла архітекторка авангардистка Заха Хадід. Архів оригіналу за 3 квітня 2016. Процитовано 31 березня 2016.

Література