|
Задор Дезидерій Євгенович
Зáдор Дезиде́рій Євге́нович (угор. Zádor Dezső; 20 листопада 1912, Ужгород, Закарпаття — 16 вересня 1985, Львів) — український піаніст, органіст, диригент, композитор, педагог в Угорщині, Чехословаччині та Україні. Разом із Іштваном Мартоном фундатор закарпатської композиторської школи. Заслужений діяч мистецтв України. ЖиттєписБатьки стали першими вчителями музики Задора. Мати — вчителька, хорова співачка, скрипалька, батько — органіст, кантор церковного хору. В Ужгороді музикував на органі під час церковних служб, мав перші сольні фортепіанні концерти, виніс на публіку дитячі композиторські спроби.  Задор брав уроки фортепіано у приватного вчителя Жиґмонда Лендєла[1]. Закінчив Празьку консерваторію (1932—1934) з відзнакою на трьох факультетах: органному, диригування і фортепіано. Слухав лекції з композиції у В. Новака, Я. Кржічки, лекції З. Неєдли в Карловому університеті. Протягом 1934—1936 років виступав як виконавець-піаніст, 1936—1938-х — проходив курс аспірантури в Празі з композиції і музикології, одночасно музичний радник від Підкарпатської Русі в міністерстві освіти, з 1938 року працював педагогом в Підкарпатській Русі (Чехословаччина). Будучи диригентом, почав вивчення закарпатського музичного фольклору, організував фольклорні експедиції, під час яких записав більше 300 народних пісень, коломийок, колядок, обрядових пісень. В результаті частина опублікована у збірнику «Народні пісні підкарпатських русинів» (Унґвар, 1944). Задор написав теоретичну працю «Коломийка в руській народній творчості». Угорський період творчостіЯк виконавець неодноразово виступав у престижних музичних програмах Будапештської музичної академії, Будапештського і Кошицького радіо. 1943 року Задора запросили викладати фортепіано в Коложварську консерваторію. Мобілізований до угорської армії. Чехословацькі репатріаційні органи направили його до Ужгорода. Тут став організатором, а згодом і директором музичного училища. Період творчості в СССРПісля анексії Закарпаття з боку СССР прийнятий в Союз композиторів, протягом 1947—1950 років — диригент і соліст Ужгородського симфонічного оркестру. У 1948—1949 роках потерпає від кампанії «боротьби з космополітизмом». Звільнений з посади створеного ним училища, на його місце призначили журналіста В. Хоменка. У 1954—1963 роках — художній керівник філармонії в Ужгороді, протягом 1963—1985-х — професор Львівської консерваторії. З нагоди 80-річчя від дня народження Дезидерія Задора Ужгородському державному музичному училищу присвоєно його ім'я. Також на пам'ять про першого директора училища в ньому відкрито клас-музей. Музичні твориСимфонічний твір, кантата «Карпати» (1959), симфонічні поеми «Верховина» (1971), «Карпатська рапсодія» (1974), фортепіанні п'єси «Закарпатські ескізи», «Концерт для фортепіано з оркестром», хори, романси, пісні, опрацювання народних пісень «Покладу, покладу значок на віконце», «Ой, зацвіли фіялочки», обробки народних пісень для голосу з фортепіано — «Пішов Іван в полонину косити», «Балада про Довбуша», «Серед села дичка», «Легіники», «Гей, Іване», «Порізалам перстик», «Паде дощ», музика до театральних постановок. Обробка Задором закарпатської народної пісні «Верховино, світку ти наш…» з 1954 року набуває всеукраїнської популярності, стає відомою чи не всім українцям. Виховав декілька поколінь учнів: виконавців, композиторів, диригентів, музикознавців. Разом із І. Мартоном є фундатором закарпатської композиторської школи. Його роль співвідносна із роллю Бедржиха Сметани для чеської музики, Ференца Ліста — для угорської, Станіслава Людкевича для західноукраїнського професійного музичного мистецтва. Особисте життя_%D0%BC%D0%BE%D0%B3%D0%B8%D0%BB%D0%B0_%D0%97%D0%B0%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%B0_%D0%94%D0%B5%D0%B7%D0%B8%D0%B4%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%8F.jpg) Похований за бажанням покійного в Ужгороді. 23 вересня 2006 року біля могили Задора похована його дружина — Магдалина. Джерела
Посилання
Примітки
|
||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
