|
Задорожній Олександр Вікторович
Олекса́ндр Ві́кторович Задорожній (нар. 26 червня 1960 — 12 травня 2017) — український юрист, політик та науковець. Завідувач кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України, член Постійної палати третейського суду від України, президент Української асоціації міжнародного права. БіографіяРанні роки та освітаНародився 26 червня 1960 року у селищі міського типу Красний Кут Луганської області[3]. У 1977 році вступив до факультету міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка, який закінчив 1982 року[4]. Наукова та викладацька діяльністьЗ жовтня 1982 року — асистент кафедри міжнародного права, з травня 1984-го — заступник секретаря університетського комітету комсомолу[3]. У 1988 році захистив кандидатську дисертацію «Генезис і еволюція мондіалізму: міжнародно-правові аспекти»[5], отримавши ступінь кандидата юридичних наук[3]. З травня 1988 року — заступник декана факультету міжнародних відносин, з вересня 1991-го — старший науковий співробітник, з 1993-го — доцент Київського університету імені Тараса Шевченка[3]. У 1990 році Задорожній заснував юридичну фірму «Проксен», директором якої був до 1998-го[3]. У 2003 році став завідувачем кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У грудні того ж року став член-кореспондентом Академії правових наук України[3]. З 2006 до 2008 року був проректором з науково-педагогічної роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка[3]. Політична діяльністьЗ травня 1998 по травень 2002 року — народний депутат України 3-го скликання, обраний по виборчому округу № 217[6]. У 1999 році був довіреною особою кандидата у президенти України Леоніда Кучми у територіальному виборчому окрузі[3]. У парламенті був членом фракції НДП, групи «Відродження регіонів», фракцій партій «Демократичний союз» та «Єдність»[3]. Був членом Комітету у закордонних справах і зв'язках з СНД та головою Комітету з питань правової політики[3]. З 2001 по 2004 рік був членом партії «Єдність», до цього був членом партії «Демократичний союз»[3]. З травня 2002 по травень 2006 року — народний депутат України 4-го скликання, обраний по виборчому округу № 213 у Києві при підтримці блока політичних партій «Єдність»[3][7]. З моменту обрання до січня 2005-го був постійним представником президента у Верховній Раді[3]. У парламенті 4-го скликання був членом фракції «Єдина Україна», груп «Народовладдя» та «Демократичні ініціативи Народовладдя», фракції партії «Єдина Україна», групи Народного блоку Литвина, входив до складу Комітету з питань правової політики[7]. Називався сподвижником голови Адміністрації президента Віктора Медведчука при розробці та впровадженні політичної реформи 2004 року[8]. Співініціатор законопроєкту про судоустрій України 2002 р., що був прийнятий як Закон. У квітні 2004 року президент Кучма призначив Задорожнього членом Постійної палати третейського суду від України[9]. Тоді ж був призначений членом Вищої ради юстиції[8]. З липня 2004 року входив до складу політвиконкому партії «Єдина Україна»[3], яка в кінці 2005 року увійшла до складу «Батьківщини»[10]. У 2004—2005 році був довіреною особою кандидата у президенти України Віктора Януковича у територіальному виборчому окрузі № 217[3]. Під час політичної кризи навесні 2007-го Задорожній назвав указ президента Віктора Ющенка про розпуск Верховної Ради 5-го скликання незаконним[8]. Він вів перевірку суддів Печерського суду, які ухвалювали рішення на користь Ющенка[11][12]. Незадовго до того він критикував главу держави за повторне ветування закону про Кабмін, що розширяв повноваження уряду[8]. У липні 2007 року Ющенко звільнив Задорожнього з Вищої ради юстиції з формулюванням «за порушення присяги»[13]. Брав участь у дострокових парламентських виборах 2007 року за списком виборчого блоку «КУЧМА», який набрав 0,1 % голосів[8]. У лютому 2008 року був призначений радником прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко[8]. Він очолив групу, яка працювала над проєктом нової конституції[14]. Помер 12 травня 2017 року у Німеччині після важкої хвороби[15]. Похований в Києві, на Лісовому кладовищі[16]. РодинаДружина Галина Андріївна (народилася 1959 року) — економіст юридичної фірми «Проксен»; дочка Анна (народилася 1982 року) — юрист; син Олександр (народився 1994 року)[3]. Брат Андрій (народився 1968 року) — юрист, правозахисник[17]. НагородиЗаслужений юрист України (з 2000), орден «За заслуги» III ступеня (2004), почесна грамота Верховної Ради (2005)[3], відзнака Вченої ради КНУ ім. Тараса Шевченка (2007). Кавалер ордена «За заслуги» I ступеня (2020, посмертно)[18]. Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
