Дія фільму відбувається в аргентинському місті Сальті. Немолода жінка на ім'я Веро, повертаючись додому від родичів, відволікається на дзвінок мобільного телефону і когось збиває. Від шоку жінка не може змусити себе вийти з машини і перевірити, чи справді вона когось збила, і якщо так, то кого. Вона просто їде далі і поступово втрачає голову від того, що з нею сталося. Жінка не може забути про аварію і не може жити своїм звичайним життям. Після аварії Вероніка поступово втрачає контроль над сприйняттям реальності та не може визначити, що було насправді, а що їй лише здається. І глядачі протягом фільму так і не впевнюються достеменно, яким був справжній плин подій у житті героїні, а що було дивної грою її підсвідомості.
Критика
Загалом критики сприйняли фільм позитивно. «Жінку без голови» було названо однією з найкращих кінопрем'єр 2009 року Джоном Вотерсом[1] і журналом Film Comment[2]. Хоча більшість критиків хвалили «Жінку без голови» за кінематографічні якості і соціальний підтекст,[3][4][5][6] подекуди навіть порівнюючи Мартель з Альфредом Хічкоком і Мікеланджело Антоніоні,[7] деякі оцінки були досить стриманими, зазначаючи повільність фільму і відсутність чіткого сюжету.[8][9]
Аргентинська газета Кларін у своїй рецензій пише, що цей фільм не можна віднести до жодного жанру, називаючи його «road movie без мапи і маршруту», основними темами якого є заперечення як психологічний феномен та ескапізм[10]. Британський часопис Індепендент називає фільм таємничим і таким, що може спантеличити глядача, вважаючи його основною ідеєю те, що навіть невизнана провина може отруїти життя людини[11]. Водночас, він також відзначає, що фільм піднімає проблематику становища індіанців в аргентинському суспільстві, які існують як фонові, майже невидимі персонажі і не сприймаються буржуазією як справжні люди[12]. Нью-Йорк Таймс у своїй рецензії зазначає, що стрічка може розглядатися як політична притча, де Вероніка зі своїм мовчазним запереченням вини в автомобільній аварії є алегорією аргентинського суспільства, яке заперечує своє минуле, заперечує свою вину у мовчанні в роки диктатури і Брудної війни[13]. Схожу думку висловлює і французька газета «Ле-Монд», називаючи «Жінку без голови» великим політичним фільмом, що описує механізми того, як вищі соціальні класи звільняють себе від відповідальності за власні злочини, зберігаючи при цьому свої привілеї[14].
Як і всі фільми Лукресії Мартель, «Жінка без голови», на думку критиків, є складним психологічним аналізом того, що ми називаємо «реальністю», роздумами про суб'єктивність сприйняття, екзистенційним питанням про те, що означає «бути там». Окремі французькі критики вбачають у цій фантасмагоричності, стертості меж реальності та розмитості сприйняття фантастичні елементи твору[15][16].
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 1 червня 2011. Процитовано 10 травня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
